0

Рабин, священик та імам про паломництва в аврамічних релігіях (з текстом дискусії)

photo_2018-09-21_21-42-0021 вересня в рамках 25 Форуму видавців у Львові відбулася міжрелігійна зустріч-дискусія представників трьох авраамічних релігій — «Єрусалим, Рим, Мекка». Релігійні лідери — Саід Ісмагілов (муфтій Духовного управління мусульман України «Умма»), Йосиф Зісельс (голова Асоціації єврейських громадських організацій та общин України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України) та Роман Тереховський (духівник паломницького Центру «Рафаїл», священик УГКЦ) зібралися у «Львівській копальні кави», щоб розповісти про значення та обряди прощі у своїх релігійних традиціях (текст дискусії — нижче).

Дискусія, модерована директором Центру міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Лібертас» Тарас Дзюбанським, вийшла надзвичайно цікавою: серед слухачів були послідовники цих трьох релігійних традицій і люди інших світоглядних переконань. Присутні відзначали, що полишали захід з глибшим розумінням духовного наповнення прощі у власній традиції, що відкрилося їм завдяки порівнянню з іншими.photo_2018-09-21_21-41-57

Неймовірне піднесення викликала атмосфера взаємної поваги, з якою рабин, священик та імам пояснювали зібранню суть прощі, доповнювали одне одного, цитували Святе Письмо одне одного. Такі дискусії — показник зрілості нашого суспільства та його готовності розширювати власне розуміння світу. І захід, присвячений Міжнародному дню миру, справді був сповнений миром — саме цим побажанням вітаються юдеї (шалом алейхем!) та мусульмани (ассаламу алейкум!), так вітався, за Євангелієм, Ісус (мир йому).

Зустріч завершилася обміном подарунками: Тарас Дзюбанський подарував усім примірники книги «Рим і Ватикан», Йосиф Зісельс — видання для християнських прочан (україномовний путівник Храмовою Горою), а Саід Ісмагілов — «Шлях до Мекки» Мухаммада Асада в перекладі українською мовою. Нагадаємо, зустріч організована Школою міжрелігійної журналістики.

Нижче наводимо найцікавішу частину розмови.

photo_2018-09-21_21-41-54Саід Ісмагілов: Чудово, що такі заходи відбуваються в нас, і це не викликає ніякого неприйняття чи образи. Це свідчить, що ми — зріле толерантне суспільство. Слухаючи й вельмишановного ребе, й вельмишановного панотця, я бачу стільки спільного між нами.

Мусульмани розуміють прощу як шлях до Бога. Є шлях щоденний — через молитву, через піст, через читання священного Писання, а є великий шлях. У нашому випадку — шлях до Мекки, котрий треба здійснити фізично, тобто, поїхати, пройти, бути там, молитися там, відчути певні труднощі й випробування. Іслам розуміє прощу як шлях до Бога, щоб пройти певну відстань, дистанцію, пізнати, відчути, долучитися до тієї духовної втаємниченої традиції.

Тарас Дзюбанський: Як бачимо, є багато спільних моментів у паломництві трьох релігій, але якщо говорити зі світської, секулярної точки зору — яка є різниця між паломництвом і туризмом?

Йосиф Зісельс: Різниця та сама, що й між релігійною та світською свідомістю. <…> У туризмі можливі відхилення від маршруту, вільні прогулянки, отримання вражень, але там немає конкретної духовної мети, яка є в паломництві. Туризм — це просто поширення своєї географічної ерудиції.

Що мені подобається в паломництві в наших трьох релігіях — це дуже давній обряд, насичений духовністю, що пов’язує людей з різних континентів, різних куточків землі, які є однієї віри.

photo_2018-09-21_21-42-05Також у паломництві є важливий компонент, якого нема в туризмі, — це або спокута гріхів, або покарання за них.

Роман Тереховський: Це не лише спосіб побачити світ і місця нашої християнської культури, можливість щось естетично пережити — це пізнавальна мандрівка. Паломництво — це не стільки сприйняття якихось зовнішніх вражень від світу, але передусім іти на зустріч з Богом. І на тебе справляє враження не так зовнішня краса місця, як внутрішній контакт з цією благодаттю, що повинен тебе самого трансформувати, зробити кращим. І всі ті засоби — покаяння, спокута, — які зазначив пан Йосиф, є абсолютно необхідні для того, щоб людина могла преобразитися та понести з цього місця абсолютно новий духовний досвід.

Саід Ісмагілов: У нас, мусульман, проща зовсім не схожа на туризм, бо це передусім наповнення людини духовно. Коли прочанин їде відвідувати святі місця, він зрікається цього життя й цілком присвячує себе Богові. У мусульман, коли людина вирушає в хадж (велику прощу), треба навіть зняти весь свій одяг і загорнутися в білу матерію. Не можна вживати парфумів, не можна багато жартувати, відвідувати розважальні заклади тощо. Людина мусить на час паломництва забути про всі свої турботи й присвятити себе Богові.

Це внутрішнє переживання зустрічі з Богом, якому себе присвячуєш, — оце проща! А коли їдеш розважатися, відпочивати, дивитися на архітектурні пам’ятки, знайомитися з іншими культурами — це вже не зовсім проща. Бо коли йдеш на зустріч з Богом, треба цілком присвятити себе Богові.

Тарас Дзюбанський: Чи є якийсь особливий обряд, що ви повинні зробити в паломництві?

Йосиф Зісельс: Звичайно, в будь-якій релігії є обряди, що відрізняють паломництво. Для юдеїв паломництво до Єрусалима — це, по-перше, паломництво до певного місця. Таких місць є кілька. Зокрема, в Єрусалимі, це — Храмова Гора, де колись був збудований Соломоном Храм, потім його зруйнували, потім Ірод його відновив, а потім знову в 70 році нової ери римляни його зруйнували. Ось це місце — найсвятіше для юдеїв, але воно дуже контроверсійне, бо саме на цьому місці стоять відомі дві мечеті Ісламу — це мечеть Умара і мечеть Аль-Акса, що є святинями для мусульман. І це — місце, до якого прикуто дуже велику увагу, і є конфлікти між людьми з юдаїзму та з ісламу. Це не конфлікт релігій, але конфлікт людей, бо люди, на жаль, не такі досконалі, як би того хотілося.

Окрім Храмової гори — це те саме місце, але з іншого боку — є Західна Стіна, відома як Стіна плачу. Слід зазначити, що перед тим, як зруйнували Храм, було паломництво до місця зберігання Скинії Заповіту. Після зруйнування Храму паломництво здійснюють до місця, де він стояв — це трагічне паломництво. Сьогодні в цьому паломництві переважають саме травматичні аспекти. Основне завдання — помолитися біля цих місць. Є деякі групи в юдаїзмі, що заходять на Храмову гору, хоча юдаїзм, його сьогоднішні керівники, цього не підтримують, бо це може призвести до конфлікту на самій Храмовій горі, а конфлікт на такому святому місці — це перекреслення всього, що вкладено в духовну суть паломництва. Але Західна Стіна, Стіна Плачу, відкрита з 1967 року для молитов, і там зустрічаються щонайменше тричі на рік — в основні свята: на Песах, на Суккот і на Шавуот. Три свята основні в юдаїзмі, коли зустрічаються тисячі й тисячі вірних саме біля Західної стіни. Головне — це молитва біля цього святого місця.

Роман Тереховський: Пан Йосиф, мабуть, економлячи наш час, не розповів про обрядову частину, що супроводжує три великі юдейські свята, — там дуже багата обрядовість. І пан Саід, думаю, зараз розповість про хадж — там дуже гарно все визначено і мусить бути до виконання.

У нас же, у християнстві, немає прив’язки до маленької кількості місць. Для нас це радше спосіб ушанування Бога історичний <…> З одного боку, може то є зле, що нема зовнішніх зобов’язань, бо вони дисциплінують, а з іншого боку, можливо, це є дар Божий, бо релігія — це пошук людиною Бога, а віра — то дар Божий, коли Бог промовляє просто до серця. Для нас найважливіше, щоб був правильний обряд у душі. І для нас дуже важливо, коли ми йдемо в паломництво, щоби ми несли якісь свої спомини, видіння, страждання душі. Дуже важливо щиро помолитися не за якісь конкретні речі, бо що загальніша молитва, то вона безкорисливіша перед Богом і корисніша для людей.

Саід Ісмагілов: Під час мусульманської прощі, хаджу, найголовніше — відвідати два місця: перше з них — це долина Арафат у пустелі: не може бути хаджу, якщо людина не відвідала цю пустелю в певний день і в певний час. Це місце відоме тим, що там уперше зустрілися перший чоловік і перша жінка на Землі, Адам і Єва, після вигнання з райських садів, і саме від цього походить корінь арафа, що означає «впізнати одне одного». Це місце, з якого походить усе людство — так думаємо ми, мусульмани, тож відвідати це місце, де зустрілася перша родина на землі, треба обов’язково.

Друге місце — це мечеть Аль-Харам у Мецці, де є Кааба — невелика кубічної форми будівля. За мусульманським уявленням, це — найперший храм на Землі, збудований Адамом, відновлений Авраамом. У ремонті цієї будівлі брав участь і пророк Мухаммад (мир йому і благословення). Біля неї обов’язково треба помолитися і потім сім разів її обійти. Без цього не буде прощі. А ще обов’язково випити води з джерела Зам-Зам, що б’є біля Кааби.

Тарас Дзюбанський: Коли говоримо про паломництво — чи є десь у священних текстах пояснення, для чого потрібне паломництво?

Йосиф Зісельс: Звісно. Перша згадка — це книга пророка Ісаї, де сказано про необхідність паломництва на гору Сіон, бо саме там був Храм Давида. На Горі Сіон, до речі, — могила царя Давида, а також місце, де була Таємна Вечеря…

Наш колега (муфтій Саід Ісмагілов. — Ред.) не сказав, що в Єрусалимі саме мечеть Аль-Акса є основним місцем паломництва для мусульман. Це місце, якщо не помиляюсь, згадано в одній із сур Корану, коли пророка Мухаммада було перенесено до мечеті Аль-Акса, але я точно не пам’ятаю. Є багато місць у Єрусалимі, просто мало часу, щоб згадати всі.

Я не пам’ятаю особливих заборон у юдаїзмі для паломників, але в тих джерелах, які відомі, є приписи, що діяли тоді, давно. Тепер їх уже менше, і в сучасному паломництві, можливо, вже не зберігається те, що було колись. Наприклад, жертва, що була обов’язкова в паломництві в стародавні часи. Особливо важливим був обряд очищення перед паломництвом: люди, що приходили з різних кінців землі до Єрусалима, повинні були щонайменше тиждень очищатися, перед тим як увійти в ці святі місця, і це було обов’язково.

Цікаво, що жителі Єрусалима повинні були надавати місце для ночівлі паломників, вітати їх, і не можна було брати гроші за це. Паломники могли їм, звичайно, щось дарувати з привезеного, але було заборонено брати гроші за ночівлю. Обов’язковим було обмивання водою, тому завжди в місцях паломництва є джерела з водою, де треба завершити обряд очищення зануренням у ці джерела. Таких дуже суворих приписів, як в ісламі — я читав перелік приписів ісламу, й пан Саід уже сказав про деякі з них, — у юдаїзмі я не пам’ятаю, хоча, можливо, вони є, просто не можу пригадати.

Саід Ісмагілов: Я дякую панові Йосифові, він у нас просто анонсує всі наші відповіді, і це дуже приємно. Є багато схожого. Знаєте, мусульмани так само, коли здійснюють паломництво, перед тим, як зайти на священну територію, мусять зробити повне обмивання. Без цього не можна заходити на Святу Землю. І, як ви згадали, велика проща мусульман, хадж, здійснюється до Мекки, але є ще інші види прощі, коли, наприклад, відвідують Єрусалим, Храмову Гору, де також моляться в мечеті — це менша за значенням проща, але вона існує.

Насправді дуже багато спільного, і навіть є певні місця, спільні для трьох релігій: Єрусалим, Храмова Гора — це місця, де є святині юдеїв, християн і мусульман.

Тарас Дзюбанський: Оскільки сьогодні ми святкуємо Міжнародний день миру, поговорімо про те, що мусить бути невіднятною частиною духовного наповнення кожного паломництва.

Роман Тереховський: На відміну від Старого Заповіту, що є теж трохи християнським, і на відміну від святого Корану, який я теж вважаю поважно християнським, бо дуже багато речей там віднаходяться з того, що є з нашої спільної традиції. У Новому Заповіті, я пригадую, Христос губиться у Храмі, і це практично єдиний дороговказ для паломника, що саме він має робити з зобов’язань, коли він іде на прощу.

Я говорю про момент, коли родина Ісуса повертається, шукаючи його, — вони знаходять його, як він сидить і розмовляє з учителями Закону про Бога, ставить їм запитання — і ті дивуються його мудрості в 12 років — і отримує від них відповіді, а також відповідає на їхні питання. Що є для нас зобов’язанням у християнському паломництві — це ставити питання про Бога й отримувати на них відповіді. Це є те, до чого маємо готувати себе. І якщо ми це робимо, тоді досягаємо стану миру, який, я думаю, є найбільш затребуваною річчю в людському суспільстві.

Христос при кожній своїй появі — і це відображено у Святому Письмі й отримало свою актуалізацію в кожній нашій літургії — вітає присутніх словами «Мир вам!» Нічого нового — це є і «Шалом алейхем», хоча слово шалом має набагато глибше значення, не лише мир; це й те саме «Ассаламу алейкум», і слово салам теж має багатогранне значення.

І ми в літургії постійно повторюємо: «Мир вам!» — бо це каже Христос, це те, чого найбільше потребує людство. І мушу сказати, що за ті кількадесят паломництв, що мені вдалося побачити, я дійсно бачив примирення в серцях багатьох людей — у конфліктах, які роздирали їх зсередини; у конфліктах, які роздирали їхні родини; які стосувалися навіть їхніх спільнот — міжетнічних та міжрелігійних. Я сам приїжджаю набагато мирнішим звідти, ніж їду туди.

Саід Ісмагілов: Проща завжди мусить бути миром, примиренням. У Корані навіть сказано, що під час прощі на три місяці треба припинити всі конфлікти. Обов’язково на три місяці: поки прочани їдуть туди, поки здійснюють обряди хаджу та поки їдуть назад — не можна вести навіть військові дії, і це — обов’язковий припис. На жаль, у секулярному світі держави не дотримуються цього правила, але якщо люди справді вірять, їх життя під час прощі має бути мирне. Та й взагалі життя: коли ми вітаємо одне одного словами «Ассаламу алейкум», ми ж не просто кажемо «доброго ранку», «добрий день» — ми бажаємо іншим миру. У глобальному розумінні цього слова.

І, знаєте, під час прощі збираються люди з цілого світу, з різних країн, і, можливо, вони мають різні погляди на життя, на певні побутові питання, може, й на питання політичні, культурні, навіть релігійні. У мусульман під час прощі збираються і шиїти, і суніти, і представники інших течій, але, ступаючи на Святу Землю, ви мусите весь цей багаж побутовий лишити, зайти туди як вірні, що між ними нема ніякої різниці.

Йосиф Зісельс: Я хотів би додати кілька тез, що для мене важливі. Єрусалим для мене — місце, де відбуваються екуменістичні процеси, зближення різних релігій і вірних, їхнє терпляче й шанобливе ставлення одне до одного, бо вони там усі поряд, одне з одним перетинаються, розмовляють. І ці місця там так густо, що неможливо уникнути цього процесу порозуміння й поваги одне до одного.

Ще дуже важливий для мене момент. Як я знаю, в джерелах зазначено, що перше християнське паломництво здійснила імператриця Олена, у IV ст., але мені відомі й інші думки — що першим християнським паломником був Ісус Христос. Бо він приїхав до Єрусалима якраз на паломництво до Храму, щоб поставити ті питання, про які ви (Роман Тереховський. — Ред.) казали.

Він їхав у юдейське паломництво, але всередині вже був налаштований відповідним чином на оновлення, і в цих бесідах, що він провів зі святими отцями, фарисеями, чиновниками Синедріону, й виявилося його нове бачення релігійності, релігійних інституцій та Бога. Оце переродження з юдейського паломника на християнського — це дуже цікавий феномен в історії цих релігій.

І наостанок трохи статистики. Тепер Єрусалим відвідують близько 3 млн паломників на рік, серед них 60% — християни, 20% — юдеї, 3–4% мусульмани… Є й інші релігії, що також намагаються побувати в Єрусалимі. Ця кількість не пов’язана з їхньою пропорцією, просто певна конфліктність цього місця… Ізраїль не заохочує саме ісламські релігійні паломництва, на відміну від юдейського та християнського — це вже особливості політичні.

Тарас Дзюбанський: Останнє питання. Ми вже почали говорити про міжконфесійні паломництва, паломницький Центр «Рафаїл» уже організовує такі. Чи можливі, на вашу думку, міжрелігійні паломництва — як наша сьогоднішня міжрелігійна зустріч, де юдей, християнин і мусульманин спілкуються разом? Чи ідея міжрелігійного паломництва можлива взагалі?

Йосиф Зісельс: Передаю слово колегам.

Роман Тереховський: Я думаю, шановний муфтій мене підтримає, до Мекки нас просто не пустять <…>. Ми говоримо про Бога, а в юдейській традиції сказано, що «стіл, за яким не говорять про Бога, — це стіл безбожників». А стіл, за яким говорять про Бога, — це теж свого роду богослужіння. Я думаю про Єрусалим, що мав би нас усіх звести, думаю це гарний варіант, і шукати порозуміння можливо в тих місцях, які б нас не роз’єднували, а справді збирали докупи в молитві перед єдиним Богом.

Саід Ісмагілов: Знаєте, я думаю, що місто, куди може бути якесь спільне паломництво — це, звісно, Єрусалим. І їхати можна разом, і навіть буде дуже цікаво поїхати разом — я не проти. Але ж, коли ми прибудемо на місце, у кожного буде свій обряд, у кожного буде те місце, яке він мусить відвідати й помолитися. Наприклад, пан Йосиф піде до Західної стіни, я піду до мечеті Аль-Акса, отець Роман вочевидь піде до Храму [Гробу] Господнього….

Роман Тереховський: Але я чув, що до Аль-Акси можна й немусульманам…

Саід Ісмагілов: Так, туристів туди пускають, можемо разом піти. Але коли приїдемо до Єрусалима, кожен молитиметься своєю молитвою, за своїм обрядом. Що можливо — в єдиному місті. Тобто є місто, де ми можемо зібратися, молитися кожен по-своєму, але молитися до одного Бога — думаю, це й буде наше спільне паломництво.

Йосиф Зісельс: Я хочу додати, що минулої суботи в Умані відбулася екуменічна панахида, яку провели греко-католики та юдеї в пам’ять жертв Коліївщини, і це було дуже важливо, що ми нарешті разом зібралися, щоб пом’янути своїх жертв. Тоді, наприкінці XVIII ст., в 1768 році, в Умані, за різними оцінками, загинуло 12–20 тис. осіб: і греко-католиків, і римо-католиків, і православних українців, і юдеїв.

Підшито до: Новини, топ 3 Мітки: , , , , ,

Схожі записи