0

Мусульмани в сьогоднішній Україні

Logo_Gazeta. uaЧому важко на Донбасі бути патріотом України, розповідає муфтій Саїд Ісмагілов із Донецька

Із муфтієм Саїдом Хазрадом Ісмагіловим зустрічаємося в донецькій мечеті Аль-Амаль. Це триповерхова будівля з мінаретом біля дороги, що сполучає обласний центр із Макіївкою. Над металевими воротами – прапор України. Саїд у білій сорочці до землі з довгими рукавами, з-під неї видно джинси. На голові білий тюрбан.

Сідаємо в крісла у холі. Стіни прикрашені картинами з арабською в’яззю. На підлозі розіслані килими. У кутку – акваріум. Суміжна кімната веде до молитовної зали. Розмовляємо російською.

Яка роль мусульман та ісламу в сьогоднішній Україні?

– У нас близько мільйона мусульман, і найбільше їх живуть у Криму. Зараз можна сказати, що після його окупації наша “Умма” (мусульманська спільнота. – “Країна”) зменшилася приблизно на третину. На Донбасі в кожному місті є мечеть. Після Криму, це другий регіон за кількістю мусульман. Коли порівнюєш наші свободи і права з тими, що їх мають люди на пострадянському просторі, – Україна дуже толерантна країна, українські закони – демократичні. У Росії близько тисячі найменувань у списку забороненої літератури, й третина її – суто мусульманська. Зокрема, класика мусульманського богослов’я – праці, яким понад тисячу років. У Ставропольському краї руйнують мечеті.

Серед мусульманських організацій України є й такі, що їх фінансують із РФ. Вони засуджували Євромайдан. Але є й мусульмани, охочі піти до військкоматів, і дехто вже зробив це. Вони готові воювати в Національній гвардії, бути волонтерами. Деякі імами висловили бажання стати військовими священиками – капеланами.

Наші кримські брати-мусульмани тепер нам дорожчі за будь-яких інших одновірців. Тому що своїх у біді не кидають і не зраджують. ­Мусульманин зобов’язаний бути вірним усьому: релігії, батьківщині, народові, друзям. Зараз лунають звинувачення на адресу кримських татар, що нібито на курултаї вони вирішили співпрацювати з новою кримською владою. Я не виправдовую і не звинувачую їх за це. Але з досвіду знаю: якщо не буде в органах влади представників Меджлісу, поставлять самозванців із маргінальних організацій, які виступатимуть від імені народу і вихвалятимуть усі рішення влади, навіть якщо ті не відповідатимуть інтересам кримських татар.

Муфтій кримських мусульман хаджі Еміралі Аблаєв – наш духовний лідер. Ми знову запропонуємо йому очолити Раду муфтіїв України. Так-так, саме України. Нашій єдності та братерству немає діла до кордонів і автоматників. Вони всі тлінні, а Господь і віра – вічні. Якщо він погодиться бути головою Ради муфтіїв України, це сприятиме тісним зв’язкам між вірянами України і відторгненого Криму. Вірю, дуже скоро ми у вільній, єдиній Україні разом відкриватимемо Соборну мечеть у Сімферополі.

Яка нині ситуація в країні, на вашу думку?

– Дуже сильно ламаються стереотипи. Нарешті починає формуватися громадянське суспільство. Людей у СРСР привчили, що за них усе вирішують влада і партія, а вони ні за що не відповідають. Тепер ностальгують за часами, коли безкоштовно давали квартиру, і навіть якщо хтось працював погано, йому все одно давали зарплату. Суспільству непросто подолати інфантильність. І мене дивують співвітчизники, які говорять: “А що мені дала Україна?” Наприклад, я не зустрічав жодного німця, який сказав би: “Що мені дала Німеччина?” А що ти зробив, аби бути успішним? ­Добре вчився? Розвиваєшся? Ініціативний? Старанно працюєш?

Держава, в якій люди не прагнуть наукового і духовного зростання, байдужі до своїх прав і свобод, – успішна бути не може. Країна, громадянам якої на все начхати, крім потреб живота, – приречена. Україна починає виходити з рослинного способу життя. Уже дехто говорить: “Країна залежить від мене, вона не повинна годувати безініціативне й ледаче населення. Держава – це ми з вами. Ми – це і є Україна”.

Чому на Донбасі багато людей підтримують Росію?

– Ностальгують за халявою, заздрять великим пенсіям і зарплатам, що базуються на вуглеводневих ресурсах. Електорат, який не дорожить Україною, – це ті, кого не цікавлять права людини, хто цих цінностей не пробував і не хоче знати. Зате охоче сприймає ідею, що держава зобов’язана і винна йому.

Донбас був особливою кузнею пролетаріату, тут була сильна атеїстична пропаганда. Я, корінний донеччанин, відчув це, щойно народився. Мені дали ім’я Саїд, але коли мої батьки оформляли свідоцтво про народження, працівник загсу сказав: “Це не радянське ім’я. Назвіть дитину зрозуміло”. Порадившись, назвали Сергієм, і я за паспортом так і залишився. А в серці маю інше ім’я і не мінятиму його. На все воля Божа.

Створення нової раси, усередненої людини, без релігійних принципів, просякнутої атеїзмом – усе це довго насаджували. За роки незалежності на Донбас український світогляд не пропускали. Тут було решето для українських цінностей на рівні чиновників.

Є кліше регіонального патріотизму, що з’явилося недавно, відколи створили Партію регіонів. Водночас виникли кілька ідеологем: що Донбас годує Україну, що ми особливі люди з особливим характером і в нас особливий шлях, що всі мусять коритися. Приблизно так і росіяни говорять про себе. Але там на рівні країни, а тут – на рівні регіону. І люди вважають: якщо Донбас підминає інші області, ми цього варті. І відчувають причетність до просування кланів, сприймають це як просування якихось донбаських ідеалів на всю Україну. Цій ідеологемі не більше 15 років. На початку незалежності, в період розрухи, ніхто не говорив, що ми годуємо всю Україну. Це потрібно політикам – щоб люди асоціювали себе з одним із регіонів і підтримували на виборах вихідців із нього. Хоча логічних і раціональних мотивів у такому голосуванні немає.

І як чинити з такими людьми? Як зробити так, щоб вони поважали свою країну?

– Змусити когось стати духовнішим ми не в змозі. Мусульманська мудрість каже: привести кобилу до водопою може й одна людина, але і сотня не примусять її пити. Можемо відкривати мечеті, але нам не дано ввірватися в душу того, хто не хоче туди йти. Якщо людина готова трощити й ламати тільки тому, що їй погано живеться, треба працювати над підвищенням рівня добробуту в Україні. Але якщо людина працює не досить добре, якщо пиячить і не намагається реалізуватися, їй ніщо не допоможе.

Потрібні позитивні сюжети про Україну – про культуру й історію. Щоб не з регіоном, а з країною та її великими досягненнями й цінностями ототожнював себе українець. Натомість у нас показують серіали про доблесних російських поліцейських.

Яким ви бачите майбутнє України?

– Українці здебільшого показали здатність не тільки до розвитку і саморозвитку, підтримки одне одного, а й до того, щоб терпляче досягати свого. Євромайдан згуртував людей, засвідчив, що навіть нашими мізерними ресурсами ми можемо разом вирішувати великі завдання. До багатьох повернулася віра у свої сили, й це важливо – усвідомити свою гідність. Українці довели, що готові померти за справедливість, гідність, честь. Таке суспільство може розвиватися. Отже, є передумови для зміни держави. Але частина України вперто не хоче прокидатися. Найважча робота – над собою.

Завжди ефективні освіта і просвіта. Україна має ненав’язливо допомогти Донбасу. Цікавий проект, коли жителі західних і східних регіонів запрошують до себе в гості, їздять одне до одного. І якщо люди бачать, що за російську мову ніхто в горло не вчепиться, зникають стереотипи. Пригадую, як у Донецьку вболівали за футбольну збірну України під час Євро-2012, і дивуюся, що ці ж люди сьогодні рвуть прапори й освистують гімн нашої держави.

Чи важко на Донбасі бути патріотом України?

– Зараз під впливом пропаганди стало важче заявляти про любов до України. Я був на ”Донбас Арені”, коли ультрас виконували український гімн, а глядачі на стадіоні свистіли і лили на них зверху воду, кидали сміття. Якщо люди з українським паспортом освистують гімн своєї країни – це якесь роздвоєння особистості, глибока внутрішня криза.

Є також проблема реваншизму: ” Ми – донецькі, ми програли, але ми обов’язково своє візьмемо”. Те, що сталося з колишньою владою, тут розцінюють як поразку якогось донбаського проекту чи особливого духу.

Майдан і антимайдан – які головні відмінності між ними?

– Майдан зібрався на ідеях розвитку, покращення країни, а антимайдан – на ідеях зберегти теперішній устрій і навіть реанімувати давно покійний Радянський Союз. Перші дивляться в майбутнє, другі – в минуле чи бажають законсервувати становище, яким не задоволені. Антимайдан програв, бо не створив нового.

Саїд питає дозволу відійти в інше приміщення на кілька хвилин, аби помолитися: “Інакше пропущу час для молитви”.

Як же інтегрувати Донбас в Україну?

– Бачу для цього тільки два шляхи. Перший: зменшити масштаби корупції та покращити матеріальне становище пересічних жителів регіону. Другий: за допомогою українських ЗМІ, освіти, виховання і просвіти підвищувати рівень духовності, патріотизму і прищеплювати любов і повагу до України, української мови, української історії та культури.

Яка сура Корану вам найкраще звучить українською?

– Сура 112 “Аль-Іхляс”: “Скажи: Він Аллах Єдиний. Аллах вічний. Не народив і не був народжений. І ніхто не був рівним Йому”.

Кого підтримаєте на президентських виборах?

– Я – священнослужитель. І для мене моральне обличчя кандидата в президенти – найголовніший критерій. ­Неприємно бачити аморальних людей, які керують усіма нами, навіть якщо вони добрі фахівці й господарники з ­командою однодумців. Священик зобов’язаний засуджувати гріх і злочин – вони богопротивні. Був у нас уже господарник при владі, з командою. Я хочу, щоб мене і мою країну представляв президент, за якого не соромно. Народ своєю кров’ю і життями заплатив за нову Україну.

Біблія і Священний Коран просякнуті патріотизмом. Вірянин не може бути зрадником – він вірний землі, на якій народився. Він вірний тим, хто його лікував і виховував. Бути вірянином – означає бути вірним своїй релігії, своєму народу, своїй країні.

Людина повинна рости все життя – це шлях, що не закінчується, духовний шлях. Ми ніколи не досягнемо ні рівня божественної любові, ні рівня божественної справедливості, проте зобов’язані прагнути їх. І ще вірянин – це вдячна людина. Хто не вдячний людям, той не вдячний Господу. Кажу вірянам: “Ми повинні бути вдячні Україні за те, що тут народилися. Інакше це означатиме, що ми не вдячні Всевишньому Господу”. Коли країна в небезпеці, зраджувати – великий гріх. Допоможи подолати труднощі, будь тим, хто посприяє, а не тим, хто відвернеться.

Посилання Gazeta.ua

Підшито до: ЗМІ про нас, топ 3

Останні записи