18 лютого 2011 року п’ятничною проповіддю в Соборній мечеті Луганська розпочався шостий сезон релігійно-просвітницького каравану в Донбасі, присвяченого Мавлід ан Набі — дню народження Пророка (мир йому і благословення). Заходи вкотре провадять за безпосередньої участі Духовного управління мусульман України «Умма».
Духовні читання, де згадували життя Пророка, його настанови й заповіти, читали Священний Коран та обговорювали насущні проблеми мусульман регіону, відбувалися не тільки в мечетях, але й у концертних залах, збираючи сотні мусульман із найвіддаленіших куточків Сходу України. 18 лютого — Луганськ, 19 го — Макіївка, Алчевськ і Свердловськ, 20 го — Кіровське, 27 го — Костянтинівка і 5 березня — Донецьк гостинно зустрічали учасників каравану.
Донбас — регіон із найбільшою кількістю послідовників Ісламу після Криму. Практично в усіх великих містах регіону активно діють офіційно зареєстровані державою релігійні громади мусульман, більшість із них мають мечеті чи молитовні будинки. Проте мусульмани, що живуть у маленьких шахтарських селищах, далеко від обласних центрів, переживають гостру духовну кризу, брак знань про Іслам та асиміляцію. Найбільше це турбує старше покоління, виховане на ісламських релігійних традиціях своїх батьків, але з відомих причин відірване від своїх духовних коренів. Досить згадати, що Ісламу в Україну офіційно не існувало від 1945 року, коли було депортовано цілий мусульманський народ — кримських татар, і аж до здобуття країною незалежності.
Мусульмани, мабуть, більше за інші конфесії в Україні постраждали від войовничого атеїзму, що культивувався в Радянському Союзі. Ні офіційно, ні підпільно не функціонувала жодна мечеть! І це на землях, де віками процвітала мусульманська держава. Таку катастрофу можна порівняти хіба з руїною Кордовського халіфату, коли так само вщент знищили ісламську цивілізацію та народ, що її створив. Але про цю трагічну сторінку в історії українських мусульман не пишуть ні історики, ні релігієзнавці. Про неї уперто мовчать, бо на догоду панівній сьогодні ідеології, нашу країну «доцільно» представляти тільки як християнську, або конкретніше — як православну. Мусульмани України нічого не мають проти православ’я чи християн. Навпаки, ми пишаємося, що наша батьківщина стала місцем зустрічі Ісламу, православ’я, католицизму, протестантизму та юдаїзму. Таку строкату релігійну палітру має тільки Палестина. До всього це не призвело до релігійних конфліктів, але збагатила нашу культуру й менталітет.
Ми довели цілому світові, що можна мирно й дружно жити всім конфесіям у межах однієї держави. Чом би не зробити це візитівкою нашої країни? Чому мусульмани України мусять роками в судах усіх інстанцій домагатися права на будівництво мечетей та інших культових споруд? Невже ми не такі самі громадяни, як і послідовники інших релігій?
Такі непрості питання хвилюють мусульман України навіть у Мавлід ан-Набі.
Муфтій ДУМУ «Умма»
Саід ІСМАГІЛОВ
