Міфи про пророка Мухаммеда

У ісламському календарі рабіуль-авваль вважається місяцем пророка Мухаммеда. Цього місяця він народився і через 63 роки, цього ж місяця, покинув наш світ, що саме по собі досить символічно.

Пророк Мухаммед започаткував велику ісламську традицію, залишивши після себе не лише Священне Писання (Коран) і Священний переказ (сунну), як основи майбутньої світової релігії, але й молоду об`єднану арабську державу - зачаток блискучої ісламської цивілізації.

Багато століть мусульманські країни були локомотивом розвитку людства в Європі, Азії та Африці. Релігія Мухаммеда - Іслам - стала стрижнем власне ісламської цивілізаційної моделі, у якій прав, свобод і законів дотримувалися неухильно, розвивалися наука, техніка і мистецтво. Мусульманські країни славилися толерантністю та поліконфесіональністю. Досить згадати, що більшість християнських напрямів, гнаних в Європі як єретичні, на мусульманському Сході знайшли собі притулок і свободу. Те ж і з іудеями, які повсюди мали свої громади від Магрибу до Персії.

Знаючи усе це, немислимим і парадоксальним здається те, що постигло ісламську цивілізацію у кінці XX - початку XXI ст., коли Іслам стали наполегливо асоціювати з нетерпимістю, насильством, терором та іншими, не властивими йому, якостями. Ця проблема стала повною несподіванкою для самих мусульман, оскільки подібні злочини апріорі не властиві духу і принципам цієї світової релігії. Очевидно, що ісламський світ досі перебуває в розгубленості, оскільки не зміг знайти ефективного інструменту протидії тим злочинам, які здійснюють божевільні фанатики, нібито від імені Ісламу.

Поки все обмежується заявами справжніх ісламських учених, богословів і лідерів, в яких вони вимушені виправдовуватися, гніватися, засуджувати і закликати не вірити проповідникам насильства і нетерпимості. Це не дає потрібного ефекту, оскільки ідеологи екстремізму, що невідомо звідки взялися (користуючись тим, що повзуча секуляризація витіснила релігійні знання на околицю сучасних людських потреб), майстерно маніпулюють малоосвіченими людьми і популяризують серед них ідеї такого собі «псевдо-ісламу», який із справжнім Ісламом не лише має мало спільного, але й активно протистоїть йому.

Це виклик, й ісламська цивілізація просто вимушена шукати вихід з цього скрутного становища. У такій ситуації найбільш дієвим способом подолання проблеми є релігійна просвіта самих мусульман, а також - чесна об`єктивна інформація, спрямована на руйнування міфів про Іслам і пророка Мухаммеда, адресована, у першу чергу, немусульманам.

Оскільки мусульмани України і всього світу цими днями згадують життєвий шлях пророка, його вчення і мудрість, то доречно розпочати з трьох міфів про Мухаммеда.

Міф 1. Він - автор Священного Корану

Дослідники і критики нескінченно сперечаються про те, хто ж є автором Священного Корану. Дуже незвичайним є феномен його виникнення в серці малоосвіченої Аравійської пустелі. Народ, що не мав жодної власної повноцінної арабської книги (а Коран є першою книгою, записаною арабською мовою), раптом, без будь-яких передумов, напрацювань, учбових закладів і богословських центрів обзаводиться таким шедевром, як Священний Коран. «Не було й крихти, аж тут - хлібина», - мабуть, саме відповідне до цього феномену слов`янське прислів`я.

Для скептично налаштованих дослідників, можливо, єдиним безперечним фактом про Коран залишається те, що він уперше був процитований людиною, що народилася в Аравії, у місті Мекка, у шостому столітті, на ім`я Мухаммед. А далі зовнішні дослідники, що не вірять в те, що Коран є Божественним Одкровенням, ведуть запеклу полеміку з приводу авторства цього шедевра. Одні вважають, що Мухаммед сам є автором Корану, інші схиляються до думки, що дізнався про нього від інших людей, які вигадали його, треті гадають, що пророк зробив «реферат» з релігійних текстів іудеїв і християн.

Автором Корану пророк Мухаммед бути не міг хоча б тому, що ніколи не був помічений у поетичних талантах, не вивчав історію, богослов`я, природні науки й усі інші теми, про які широко оповідається у Священному тексті. Навіть більше того, він був абсолютно неписьменним (не вмів ані читати, ані писати). Це ставило у безвихідь навіть найлютіших його опонентів з числа сучасників, серед яких і близькі родичі. Вони вже точно знали, що Мухаммед ніде нічому не навчався. І раптом, у 40 років він повертається з самоти на горі посеред пустелі і декламує Коран, незрівнянний ані за своїм стилем, ані за змістом, ані за глибиною думки і мудрості.

Він так і залишився неписьменним, і принципово не торкався до читання і письма, хоча у кінці життя мав близько 40 секретарів, що записували з його слів Священний текст. Чому? Відповідь у самому Корані: «Ти не читав жодного Писання і не переписував його своєю правицею. Інакше прибічники брехні впали б у сумнів» (Коран, 29:48). Тобто, якби пророк умів читати, то у його опонентів з`явився хоча б якийсь шанс звинуватити його у плагіаті, а якби він мав поетичні таланти, то його б звинуватили в тому, що Коран не більше, ніж поетичний твір. Але ні того, ні іншого не було, тому скептики були збентежені.

Сам Мухаммед неодноразово висловлювався про те, що він не є автором Корану і декламований ним текст - Божественне Одкровення, що посилається йому незримим чином, подібно до того, як посилалися одкровення колишнім, у тому числі і біблейським, пророкам. Проте, частина критиків вважає, що він навчався богослов`ю та історії у християн і іудеїв.

Міф 2. Він навчався у Людей Писання

Усупереч достатку історичних матеріалів про Мухаммеда і широким дослідженням його життя, впродовж багатьох століть його критики так і не знайшли тих таємничих учителів, у яких пророк міг би вчитися релігійним знанням і Священним текстам. На самому початку своєї пророчої місії, впродовж 13 років, він піддавався гонінням, висміюванню і репресіям з боку своїх одноплемінників. Чи було важко такій кількості ворогів довести усім людям, що вчення Мухаммеда - плагіат? Хіба їм було б важко знайти і назвати тих людей, у яких пророк гіпотетично міг вчитися? Проте, ані тоді, ані зараз усі його опоненти не змогли знайти нікого, хто міг би бути духовним і релігійним наставником пророка. Критики, які не знають реалій аравійської пустелі того часу, роблять наголос на караванні поїздки, в яких брав участь пророк Ісламу.

Усі наявні історичні свідчення вказують, що Мухаммед мав три поїздки з Мекки: у 6 років він разом із матір`ю їздив до Медіни, у 12 років разом з дядьком Абу Талібом був у караванній поїздці до Сирії, і в 25 років - водив караван до Сирії. Більше далеко за межі примітивного язичницького ареалу арабів він не виїжджав. Проте, ані в дитинстві, ані в юнацтві (під час караванних поїздок) він не помічений не лише в релігійному навчанні, але й у релігійній полеміці.

Каравани виходили в дорогу тільки двічі на рік у певні періоди, коли погода дозволяла без великих втрат перетинати пустелю, і завжди поспішали з від`їздом, не затримуючись на тривалий час у місцях торгівлі, оскільки треба було встигнути повернутися назад до початку сильної спеки і піщаних бурь. Треба мати сильну уяву, щоб сказати, що, будучи в діловій поїздці, випадково зустрічаючись з іудеями і християнами, він міг достатньо вивчити обидві релігії і створити на їх основі нову релігійну систему. Тим паче, що Мухаммед не умів читати, не знав іноземних мов, і, отже, не міг ознайомитися з релігійними текстами цих конфесій.

Навіть якщо припустити, що слухав когось, то яким чином він зміг за декілька днів запам`ятати усі 73 книги Біблії? З цих же причин Мухаммед не міг зробити «реферат» шляхом висмикування різних частин із попередніх Священних Писань. Для компіляції розрізнених текстів мало мати їх під рукою й уміти читати, треба було б ще майстерно перекласти чистісінькою арабською мовою, і не просто арабською, а вершиною літературної арабської мови, оскільки Священний Коран за своєю поетичністю і висотою складу абсолютно унікальний.

Через 13 років після початку Одкровень, коли вже було отримано більшість сур Священного Корану, пророк переїжджає до Медіни, де, з часом, вступає до дискусій з іудеями Медіни і християнами з Наджрана, що спеціально приїхали поспілкуватися з ним. Але, як відомо, Мухаммед спілкувався не як учень, а як учитель і наставник, вів з ними полеміку і намагався довести правильність ісламської точки зору на богослов`я, історію, заповіти древніх пророків.

Велика кількість християн та іудеїв (сучасників пророка Мухаммеда) стала мусульманами і повірила в його пророчу місію. І навряд чи вони б увірували в Іслам, якщо підозрювали, що пророк запозичив своє вчення з їх Божественних Одкровень, або вчився у священиків, ченців або равинів.

Міф 3. Він жадав влади, слави і багатств

Існує міф про те, що пророк Мухаммед, вдало використовуючи релігію, насправді переслідував корисливі цілі - збагачення, владу, славу та інші, цілком земні, особисті і кланові вигоди. Проте, цей міф повністю руйнується, коли будь-який об`єктивний дослідник знайомиться з його життям, принципами і спадщиною.

До початку пророчої діяльності, фінансове положення Мухаммеда було значно кращим, ніж потім. Він безбідно жив зі своєю дружиною Хадіджею, яка була багатою жінкою і займалася торгівлею. Після початку пророчої місії, вони, навпаки, стали жити надзвичайно скромно, можна сказати - бідно. Це була не тимчасова жертва, а спосіб життя. Фактично, це був протест проти скупості, жадності і розкоші, якими відзначалися купці Мекки. Замість накопичення багатств, пророк жертвував своє майно задля підтримки сиріт, бідних мусульман і рабів. Це настільки стало для Мухаммеда і сім`ї нормою життя, що він не звертав ніякої уваги на те, що живе бідніше багатьох мусульман. Одного разу, Омар Аль-Хаттаб зайшов до будинку пророка: «Я помітив, що все, що міститься у його кімнаті включає три шматки видубленої шкіри і жменю ячменю, проте я не побачив нічого більше, - розповідає він, - і тоді я почав плакати».

Мухаммед запитав: «Чому ти плачеш»? Я відповів: «О, посланець Аллага! Як же мені не плакати? Я бачу все, що в тебе є. Тим часом, як перси і римляни, що не слідують за істинною вірою і поклоняються не Аллагу, живуть в розкоші, а своїх царів розташовують в садах з керованими струмками, обраний пророк і відданий раб Божий живе в такій страхітливій бідності!» Мухаммед відповів: «О, Омар! Легкість і зручність наступного життя набагато кращі, ніж легкість і зручності цього світу. Невіруючі насолоджуються їх шматком хороших речей у цьому світі, тоді як ми отримаємо усе це в житті майбутньому».

Одного разу, знатні мекканці пообіцяли пророкові багатство і славу в обмін на те, що він відречеться від Ісламу, але отримали категоричну відмову.

Іншим разом, після багатьох років, він отримав у подарунок від вождя племені Фадак чотирьох верблюдів, навантажених цінними речами, тканинами і грошима, але роздав це все бідним мусульманам, не залишивши собі нічого.

Помираючи, Мухаммед був незаможним. Усе, чим він володів на той час - 7 динарів, які пророк роздав біднякам перед своєю смертю. І це притому, що він вже декілька років був головою величезної арабської держави, об`єднав увесь Аравійський півострів, і якби побажав, то міг оселитися в самому кращому будинку, у будь-якому оазисі, або взагалі, міг наказати побудувати собі палац. Але, як і належить Божому посланцеві, він зберіг вірність скромному пророчому способу життя. Було багато й інших ситуацій, які показують, що Мухаммед не прагнув до збагачення, тому версія, що його метою були багатства, абсолютно безпідставна.

Припущення, що він назвав себе пророком, бажаючи влади і слави, так само не витримує ніякої критики. Посланець, як відомо, був одним з найвдаліших лідерів історії людства. Не маючи жодних ресурсів, за 23 роки він створив величезну державу, запровадив у ній справедливі і прогресивні закони, і завдав поразок усім супротивникам, що виступили проти нього. Людина з такими якостями і талантами могла претендувати на лідерство і владу навіть без претензій на пророцтво.

Скептики говорять, що усі ці успіхи стали можливими тільки завдяки релігійному інструменту, тобто - Ісламу. Проте, Мухаммед ніколи не приписував собі авторства Священного Корану, і не говорив, що він придумав релігію Іслам. Навпаки, завжди підкреслював, що Священний Коран - це Божественне Одкровення, а не його твір, так само як і Іслам - релігія, дарована Богом, а не вигадана і спроектована ним. Якби пророк жадав влади і слави, то претендував би й на авторство Корану, і на розробку ісламської концепції.

Бажання слави і популярності проявляє свою рефлексію в урочистих і офіціозних заходах, прекрасних місцях проведення часу, дорогому одязі й аксесуарах, схильності до вихваляння тощо. Мухаммед же був повною протилежністю всьому цьому. Він носив скромний і простий одяг, сам виконував усі види робіт, терпляче спілкувався і вислуховував кожного, хто звертався до нього. В одному поселенні люди вставали на знак вітання і поваги до нього, але він заборонив їм це робити, вважаючи таке раболіпство і благоговіння неприпустимим. Одна людина, трепечучи від поваги, попросила пророка дозволити наблизитися до нього, але Мухаммед сам підійшов, поплескав по плечу і мовив: «Розслабся, брат, я, усього лише, - син жінки, яка їла усохлий хліб». Він категорично забороняв мусульманам вихваляти його і говорив: «Не звеличуйте мене так само, як християни звеличують Ісуса, сина Марії, а кажіть: він - раб Аллага і Його посланець».

Хорошим прикладом скромності може слугувати образ його владарювання. Послідовники пророка були готові звеличувати його і підкорятися, але він твердо наполягав на тому, що покора має бути тільки Аллагу, який гідний усієї слави і вихвалянь.

Він ставився з великою добротою і розумінням до маленьких дітей в те століття, коли люди думали, що побиття - кращий метод виховання. У століття, коли жінки були для усіх нижчими істотами, і вважалося нижче чоловічої гідності любити їх; а посланець Аллага любив своїх дружин, дочок, родичок і вчив, щоб віряни добре ставилися до жінок. Пророк був добрим і милостивим навіть до своїх ворогів. Під час однієї з битв, коли мусульмани гинули під мечами язичників, люди попрохали його проклясти ворога, а він відповів: «Я не був посланий для того, щоб проклинати». Замість цього промовив: «О, мій Господь! Пробач мій народ, бо вони не знають, що роблять».

Він наказував своїм воїнам уникати віроломства і зради, забороняв убивати жінок, дітей, людей похилого віку, інвалідів, сліпих і кульгавих; наказав не руйнувати будинки, не спалювати пальми, фруктові дерева і посіви, не знищувати кошти для існування людей.

Поза сумнівом, пророк Мухаммед був видатною особистістю. Ось вже 14 століть його любили і люблять мільярди людей з усіх куточків землі. Його наслідують, у нього вчаться, його ім`ям називають мільйони новонароджених немовлят. Жодною силою і владою цього не досягти, ні за які гроші не купити. Світло віри, що йде з серця людини, знаходить відблиск у серцях вірян навіть через тисячоліття.

Мабуть, тільки дві особи за всю історію людства гідні такої шани, любові і поваги - Ісус і Мухаммед. І це зрозуміло, адже пророк Мухаммед казав: «Усі посланці Божі - брати».

Муфтій ДУМУ «Умма»
Саїд ІСМАГІЛОВ
«УНІАН-Релігії»