«Служіння людям це теж джихад» — імам Хамза Іса
В умовах війни духовне лідерство набуває нової глибини. Воно стає не лише джерелом віри, а й підтримкою для тих, хто опинився в епіцентрі випробувань. Одним з таких духовних провідників є Хамза Іса, імам мечеті Ісламського культурного центру «Аль-Масар» в Одесі. Його шлях від студента-медика до одного з ключових служителів мусульманської громади — це приклад відданости, мужности й віри. В інтервʼю для «Інтент» шейх Хамза ділиться власною історією.
Хамза Іса народився в Єрусалимі, а до України приїхав 1992 року, щоб вивчати медицину. Скінчив університет у Донецьку, здобувши фах нейрохірурга, але саме в Україні знайшов себе як духовний служитель.
«У час навчання я познайомився з місцевими мусульманами, зокрема з казанськими та кримськими татарами. Багато хто з них через радянське минуле мало знав про свою релігію. Це спонукало мене допомагати, ділитися знаннями. Так я почав займатися духовним служінням», — розповідає імам.
До повномасштабного вторгнення імам Хамза був заступником муфтія в Донецькій та Луганській областях. Він організовував роботу місцевих мечетей, проводив релігійні заходи, працював з родинами, молоддю, жінками. З 2014 року, коли на Донбас прийшла війна, його діяльність стала ще небезпечнішою — і ще потрібнішою.
«Війна не почалася у 2022 році. Вона триває з 2014-го. Ми відчули її першими. І не відступили. Ми залишалися там, служили людям, підтримували Україну. Але після повномасштабного вторгнення зв’язок з окупованими територіями майже втрачено. Хоч у серці завжди разом», — ділиться Хамза Іса.
Після вимушеного переїзду на підконтрольну територію імам Хамза отримав запрошення від ДУМУ «Умма» очолити мечеть і релігійну громаду в Одесі. Ісламський культурний центр «Аль-Масар», де в мечеті почав проповідувати Хамза Іса, створено ще 1997 року.
«Цей центр має свою історію, але з початком війни багато хто виїхав. Нам довелося відновлювати громаду практично з нуля. Сьогодні тут кримські татари, переселенці, місцеві українці, мусульмани різного походження. У нас багатонаціональна громада, яка живе однією вірою», — зазначає імам.
Одна з найважливіших ініціатив імама на новому місці — щотижнева благодійна роздача гарячих обідів після п’ятничної молитви. Те, що починалося з 70 порцій плову, перетворилося згодом на постійну акцію — 700 порцій щотижня.
«Ми готуємо якісну, халяльну їжу: рис-басматі, м’ясо, спеції — все на дровах. Це не просто їжа — це турбота, повага, тепло. До нас приходять старенькі, багатодітні, переселенці, ті, хто втратив усе. Люди приїжджають з інших районів, іноді змінюючи два чи три види транспорту. Ми не маємо права припинити цю справу», — розповідає шейх Хамза.
Попри фінансові труднощі центр не припиняє свою діяльність завдяки підтримці небайдужих, зокрема колишніх студентів з Палестини, Йорданії, країн Європи тощо.
Духовне Управління мусульман України «Умма» стало основоположником мусульманського військового капеланства в Україні. Імам Хамза особисто долучився до підтримки військових: з 2014 року він забезпечує мусульманських солдатів халяльними продуктами, допомагає з організацією свят і підтримкою родин загиблих.
«Наш ексмуфтій Саід Ісмагілов сам пішов на фронт — це говорить більше за будь-які слова. Ми розуміємо, що захист України — це наш обов’язок. А солдати, які тримають оборону, заслуговують на всіляку підтримку. Мій син також військовий, військовий капелан, на ньому лежить важлива місія: моральна та духовна підтримка тих, хто найбільше цього потребує. Звісно, ми кажемо про наших захисників», — наголошує імам.
У планах — створення меморіального пам’ятника загиблим мусульманам-військовим в Одесі, на окремій ділянці кладовища.
Особливої ваги в нинішній реальності набуває духовна підтримка. Після обстрілів мечеть для багатьох стає місцем спокою, а не лише молитви, ділиться шейх Хамза:
«У бомбосховищі — тимчасовий захист, а в Домі Божому — вічний спокій. Люди приходять, шукають відповіді, отримують книги, запитують, моляться. Багато хто повертається до Бога — мусульмани й немусульмани».
Він особливо підкреслює роль жінок у громаді:
«Жінки сильні. Вони перші звертаються по допомогу, піклуються про дітей, підтримують одна одну. Моя дружина — психолог і духовна наставниця. Саме вона часто є тою, до кого приходять у найважчі моменти».
ІКЦ «Аль-Масар» завжди й послідовно підтримував Україну. За цю позицію, каже імам, іноді доводилося стикатися з опором інших релігійних груп, що мали проросійське спрямування:
«Ми не боїмося. Ми з Україною і ніколи цього не приховували. Це наша країна, наша громада. Ми тут живемо, служимо й боремося».
Одеський імам часто бере участь у міжрелігійних заходах, таких як молитви за Україну, міжконфесійні зустрічі та обговорення спільних викликів, зокрема питання безперешкодного пересування душпастирів через блокпости.
Імам переконаний, що віра не дає зламатися навіть у найтемніші часи. Кожна п’ятнична молитва, кожен жест допомоги, кожне дуа за полеглих — це не просто релігійний обряд, а духовна опора національного опору:
«Якщо людина щиро молиться, вона не боїться. Якщо вона служить людям — вона на передовій добра. Служіння це теж джихад, і я вірю: добро, що ми робимо тут, у мирному тилу, — доходить і до тих, хто стоїть зі щитом на передовій».
