Щирі співчуття родині Шаміля Румигіна, загиблого в ООС

25.07.2019

233

24 липня о 12:30 на мусульманській ділянці Краснопільського кладовища Дніпра відбулося прощання та заупокійна молитва (джаназа) над Шамілем (Семеном) Румигіним 1997 року народження — військовослужбовцем 25-ї окремої повітрянодесантної бригади, що разом із побратимом Микитою Скітченко загинув уранці 21 липня під містом Щастя Луганської области. Захисники України підірвалися на міні, встановленій диверсантами. 

Шаміля поховали поряд з Ісою Мунаєвим та Аміною Окуєвою. Обряд провів імам ІКЦ Дніпра Едґар Девлікамов, що за життя надавав загиблому духовну підтримку та допомагав богословськими порадами.

У Священному Корані сказано: «Не вважайте тих, хто загинув на шляху Аллага, за мертвих. Ні, вони живі та отримують наділ Господа свого, тішаться з того, що ті, хто лишився після них, не зазнають страху і не будуть засмучені» (3:169–170).

Від імені мусульман України висловлюємо щирі співчуття батькам загиблого, панові Маджиду та пані Вікторії. Молимося, щоб Всевишній урадував його раєм як мученика. Низький уклін родині, що її син пішов боронити рідну землю й усіх нас, бо йому було не байдуже!

Імам Едґар Девлікамов, що непогано знав героя, відзначає його надзвичайну енергійність, щирість, доброту і справедливість, а ще його жагу знань і прагнення жити по совісті. Навіть вирушаючи до війська, Шаміль прийшов по духовну пораду, щоб, боронячи Батьківщину, розуміти межу між дозволеним і грішним, не перетнути її під упливом адреналіну на передовій.

Шаміль успішно навчався, опановуючи аж дві спеціальности одночасно, мав підприємницький хист, мріяв створити міцну сім’ю на основі Божих приписів, та, на жаль, не встиг. Він часто приходив до мечеті, але не претендував на якесь особливе ставлення через свою побожність.

— Він умів бути самим собою і цінував цю якість у собі. І я цінував це в ньому, і сподівався на успішне майбутнє цієї людини. Україна втратила цінного сина, мусульмани втратили цінного брата, знайомі — цінного друга, — зазначив шейх Едґар.

Муфтій Саід Ісмагілов також згадує про полеглого тільки добрим словом: 

— Я знав його особисто, він був дуже щирим, радісним та патріотичним хлопцем. Сам пішов захищати Батьківщину, за покликом серця. І поки ми в мирних містах обирали, відпочивали, займалися своїми справами, вони тримали оборону від підступного ворога, що прийшов на нашу землю вбивати найкращих із нас.

Воістину ми належимо Аллагу й до Нього вертаємось!