Отримав чималу порцію критики, навіть такфір (звинувачення у віровідступництві) за моє привітання православних християн України зі створенням Помісної Православної Церкви та з отриманням Томосу про автокефалію. Така дивна нетерпимість і крайнощі абсолютно не притаманні Ісламу та мусульманам України, і ще декілька років тому, а конкретніше — перед війною, я з таким не стикався.
Від часів Кримського ханства мусульмани, християни, караїми та юдеї абсолютно мирно співіснували, шанували одне одного, а храми цих релігій подекуди, як у Кезлеві (Євпаторії), стояли так близько, що імам з мінарету міг привітати дзвонаря з дзвіниці та спитати, як він почувається, чи все гаразд в онуків, що вдень гуляють із його онуками. Нашій мусульманській культурі не властиво засуджувати та критикувати за доброзичливість, повагу, добросусідство.
Безперечно, це закордонний вплив, закордонний менталітет, не здатний усвідомити, що мир і терпимість можуть бути між різними релігіями, ба більше — що між ними може бути взаємна повага та співпраця. Можливо, для когось нестерпне саме існування незалежної України, української культури та менталітету, незалежної православної церкви та незалежних мусульман України, що добре ставляться до християн України. Хто не може цього знести — просто відчепіться від нас, займіться собою, а ми й без вас упораємося.
Що стосується власне ісламського богослов’я, то тут узагалі претензії до мене не мають жодних шаріатських підстав. Цікаво, що критики не розуміють: заснування Церкви та отримання Томосу — це не релігійне свято, не релігійний обряд, навіть не молитва. Це винятково адміністративні питання, це організація та облаштування свого релігійного життя. І чому мені, Муфтієві, не привітати українських християн із заснуванням та визнанням їхньої організації? Де в Ісламі це заборонено?
Всевишній Аллаг каже:
«Аллаг не забороняє вам бути дружніми та справедливими до тих, хто не бився з вами через віру та не виганяв вас із ваших домівок. Воістину Аллаг любить справедливих!» (Коран, 60:8)
Господь звертається до християн не інакше як словами «О люди Писання!», підкреслюючи, що вони належать до особливої категорії та мають з мусульманами спільне коріння, дуже близькі духовні та моральні цінності, належать до релігійної традиції, що свого часу отримала Письмо Боже.
Привітати одне одного, виявити найкращі моральні якості Ісламу, засвідчити готовність до діалогу та співпраці в добрих справах — це все від краси Ісламу, від моральних чеснот будь-якої побожної людини. Тому я не сприймаю критику, що спонукає людей до ворожнечі до іновірців, до неповаги до християн, до гордині. А посланець Аллага (мир йому і благословення) сказав:
«Мусульманин — той, що від його язика та рук люди в безпеці, а справжній вірний — той, кому люди можуть довірити своє життя та майно» (Ан-Насаї).
186
Привітати одне одного — це від моральних чеснот