Коронавірус: між практикою уповання та рішучими діями

Виявилося, що сьогодні є інша, не менш важлива проблема, ніж сам коронавірус — це ставлення людини до нього.

Зустрічаю в мечеті прихожан, що чути нічого не хочуть про епідемію, посилаючись тільки на уповання на Бога, або обговорюють конспіративні теорії. З другого боку, знаю тих, хто справно виконує вказівки фахівців, релігійних і світських, і вже давно сидить удома, вважаючи свій особистий карантин за акт поклоніння (ібада) Богові.

Нині, коли людство переживає світову епідемічну кризу, релігійний світ не лишається осторонь і показує залученість у світові процеси. Хто б сумнівався?!

Є кілька чинників і передусім — духовний. Коли шторм розхитує корабель, чи не починає людина думати про велику силу, що стоїть за цими гігантськими явищами природи? А в нашому випадку це зовсім не «гіганти» — навпаки, невидимі молекули. І мимоволі, непомітно для самого себе людина активує свою, втомлену від неробства, фітру (духовне єство).

«Він — той, хто дає вам змогу подорожувати сушею та морем. Ось ви на кораблях, разом із ними дме попутний вітер, якому вони радіють! Але щойно зірветься буревій, і підступлять до них хвилі з усіх боків, вони вирішать, що оточені. Тоді кличуть вони Аллага, щиро сповідуючи Його релігію: «Врятуй нас! І ми неодмінно будемо вдячні!» (Коран 10:22).

Ми безумовно раді цій духовній активізації у всіх нас і дякуємо Всевишньому за випробування, і просимо Його полегшити їх нам. Але водночас ми стаємо свідками того, що в багатьох вірних «активізація» переходить зовсім в іншій стадії — «сакральнішій», ніж побоювання за своє життя: уповання на Бога без розуміння причинно-наслідкових зв’язків. А це серйозний виклик віровченню(!), чи воно ґрунтується на законах світобудови, чи зреклося всього мирського. Як у ситуації з верблюдом, коли бедуїнові порадили припнути тварину, а не лишати неприпнутою, і той заперечив: «Я уповаю на Аллага й мені цього досить». Що заважало йому уповати на Аллага, припнувши верблюда?!

Як тут не згадати факиха (знавця ісламського права) першого покоління ісламу, Умара бін Аль Хаттаба (хай буде вдоволений ним Аллаг), що опинився мало не в ідентичній нашій ситуації. Його спитали, чому він відмовився продовжити подорож до Шаму, звідки прийшла звістка про чуму, що там лютувала: «Невже ти тікаєш від упризначення Аллага, Умаре?!» Відповідь наче блискавка осяяла розум запитувача: «Так, але я тікаю від [одного] упризначення Аллага до другого упризначення Аллага».

Ці прості слова описували складні зв’язки людини з Богом. Саме цього й потребує релігійна думка: описання складних процесів легкими й доступними словами, легкого розв’язання важких питань. Але й на реальному прикладі коронавірусу ми можемо бачити геть протилежні тенденції.

Другий чинник залучености — матеріальний. Це великі громади та обслуговування вірних, починаючи з мечеті, де число прихожан може сягати сотень і тисяч, і закінчуючи прочанськими центрами ісламу, Меккою та Мединою, де рахунок уже на мільйони та ще й колосальний інтернаціоналізм! Тут мусили діяти рішуче й зважено.

Треба віддати належне релігійним ісламським центрам по цілому світі за оперативно ухвалені рішення та богословські висновки про дозволеність припинення роботи мечетей і релігійних центрів. Оце справжній образ ісламу — релігії, що дбає про душу людини і про його тіло (життя, здоров’я) рівною мірою.

Утім питання з пересічним мусульманином і його розумінням релігії лишається відкритим…