Муфтій ДУМУ «Умма»

Муфтій ДУМУ «Умма»

Шейх Саід Ісмагілов                       (Ісмагілов Сергій Валерійович)

Один із мусульманських духовних лідерів України, входить до списку 100 найвпливовіших українців 2017 та 2018 років, за версією журналу «Корреспондент». Президент ВГО «Український центр ісламознавчих досліджень», науковець- ісламознавець, член Донецького обласного осередку Української ассоціації релігієзнавців (УАР), член правління Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків, член Ради церков і релігійних організацій Донецької області, викладач богословських та релігієзнавчих дисциплін Українського ісламського університету (2001–2002), відомий громадський діяч. Обраний головою Всеукраїнської ради релігійних організацій на 2018 рік.

Родина:

Народився в Донецьку 9 серпня 1978 року; батько — казанський татарин, мати — пензенська татарка. Одружений, має сина.

Освіта:

1993–1997 — Донецький політехнічний технікум (факультет технічної механіки).

1997–2001 — теологічний факультет Московського вищого духовного ісламського коледжу (нині — Московський ісламський університет). Отримав диплом з відзнакою та звання імам-хатиб.

2002–2007 — факультет філософії Державного університету інформатики та штучного інтелекту; бакалавр філософії та магістр релігієзнавства.

Професійна та наукова діяльність:

2001–2002 — асистент в Українському ісламському університеті (Донецьк).

2002–2009 — імам Донецької мусульманської громади «Дуслик» («Дружба»).

25 січня 2009 року обраний муфтієм Духовного управління мусульман України «Умма».

Шейх Саід Ісмагілов — послідовник сунітської гілки Ісламу та прихильник ідеї аль-васатия («поміркованість»), що не визнає радикалізму та крайнощів.

Від 2009 року — постійний член Ради духовних управлінь мусульман України.

Від 2011 року входить до складу робочої групи науковців, що працює над канонічним перекладом Священного Корану українською мовою. Перший наклад повного перекладу вийшов друком 2013 року.

2018 — у співпраці з Михайлом Якубовичем видав перший україномовний підручник «Ісламознавство».

Знає 4 мови: українську, російську, татарську, арабську.

Про своє покликання:

«На початку діяльності ДУМУ „Умма“ моя мета як муфтія полягала у створенні мусульманської умми України. На той час більшість українських мусульман не ототожнювала себе з Україною, а релігієзнавці здебільшого вживали термін „мусульмани в Україні“, а не „мусульмани України“. Цю ідею не розуміли, не сприймали, і феномен ісламської умми в Україні був дещо аморфний.

Була потрібна цілеспрямована проповідь, робота, виховання людей таким чином, щоб привчити їх почуватися мусульманами України — і в цьому нам сприяє історія, переважно кримських татар, що їх ми також долучили до цього процесу. Питання у спадковості, бо як інакше ми можемо показати, що мусульмани — невіддільна частина України? Тільки через кримських татар, бо що всі інші етнічні спільноти з’явилися в Україні відносно недавно — 100, 200, 300 років тому.

Звісно, вважаємо й на українців, що обрали для себе Іслам — щоб вони не втрачали своєї національної ідентичності, але позиціонували себе саме українцями ісламського віровизнання й так виховували своїх дітей».

Про Революцію гідності:

«На той час я мешкав у Донецьку, тож на столичному Майдані був лише двічі: у грудні 2013-го, коли мене запросили прочитати лекцію на „Мистецькому Барбакані“, і в день розстрілу Небесної сотні, 20 лютого 2014 року. Решту часу я брав активну участь у Майдані в Донецьку, а у березні 2014 року, коли почалися вбивства активістів, долучився разом із представниками інших релігій до Молитовного марафону на площі Конституції, що тривав до кінця серпня. У вересні мене повідомили, що я — в списках „НКВС ДНР“, і я встиг покинути домівку за день перед тим, як по мене прийшли».

Про Хартію мусульман України та Соціальну концепцію мусульман України:

«Ми завжди чітко окреслювали нашу позицію, підписавши спершу Хартію мусульман України, а потім — Соціальну концепцію мусульман України. Цим документам не приділили належної уваги, і це — недолік дослідників. Річ у тім, що ці документи трактують мусульманську громаду України саме як частину України, декларують, що мусульмани вважають себе за спадкоємців традиційних мусульман, які багато століть живуть на теренах України. Що ми вважаємо себе за абсолютно повноцінних українців, визнаємо мову, культуру, закони України тощо. Тобто цими документами ми фактично прописали для мусульман України на багато століть уперед, хто ми такі і як маємо почуватися в Україні».

Про міжрелігійний діалог та спроби посіяти розбрат в українському суспільстві:

«Відбувається постійний діалог та комунікація з представниками інших релігійних організацій: ми спілкуємося, беремо участь у добродійних та гуманітарних заходах, у національних святах.

Ми не відокремлюємося від українського суспільства, не байдужі до проблем України, серед мусульман є захисники України — це все формує нас як сталу частину українського суспільства.

Вороги цього дуже бояться, насправді, бо їм вигідно, щоб мусульмани були як той камінь у нирці: він наче й там, а не є ниркою, заважає всім жити та цілий час болить. А коли ми — частина цієї держави, цього суспільства, то спровокувати конфлікт мусульман з немусульманами вже не вийде».

Про капеланське служіння на передовій:

«На передовій є чимало мусульман, що розпорошені по різних військових формуваннях. Звісно, ми не можемо приставити окремого капелана до кожної частини, де є один або кілька бійців-мусульман, тож з іншими імамами-капеланами час від часу об’їжджаємо ці частини, привозимо халяльне м’ясо, гостинці для наших одновірців та їхніх побратимів інших світоглядних переконань, релігійну літературу та інше.

Ми знаходимо наших вірних у різних батальйонах, і, до речі, саме християнські капелани з різних церков часто помагають нам налагодити контакт з бійцями-мусульманами: саме вони передають від нас бійцям релігійну літературу. Під час війни склалася гарна традиція, коли вірні різних релігій допомагають одне одному, адже мають спільну мету. Ми не конкуруємо, а виконуємо одну велику місію та справу. Я дуже вдячний усім християнським капеланам, що надають нам інформацію про бійців-мусульман — це вагомий внесок у наше майбутнє, яке передбачає співпрацю релігійних організацій на засадах взаємної допомоги, а не конкуренції».

Про ніках (релігійний шлюб) за 1 км від лінії фронту:

«Найнезвичніший епізод мого капеланського служіння — це ніках (укладення релігійного шлюбу) на передовій: одружувалися двоє етнічних українців-мусульман, що боронять Батьківщину. Наречений уже понад два роки воює в 92 бригаді, наречена — медик у цій таки бригаді. Він зателефонував до капеланської служби та повідомив, що бажає одружитися, тому мусили наступного ж разу навідати їхню бригаду.

Церемонію провели менш ніж за 1 км від лінії фронту, просто в одному з уцілілих приміщень: зібралися та провели їм ніках за всіма традиціями — так само, як я проводжу тут (у Києві), і виписали свідоцтво про релігійний шлюб».