Мусульмани України
Україна цікава тим, що це європейська держава, де переважна більшість мусульман — місцеве, корінне населення, а частка мусульман-іммігрантів досить незначна.
Більшість мусульман України становлять кримські татари. Саме з Криму й починалася історія Ісламу й мусульман 1223 року — утім, перші мусульмани з’явилися в Надчорномор’ї ще у VII ст. — не лише на півострові, в азовському та чорноморському степу, а й мусульман заходу України, Польщі, Литви, Білоруси. Саме Крим був потужним джерелом ісламської релігії в цій частині Європи, тому справді не можна говорити про Крим, не згадуючи про релігійну ситуацію. Якщо порівнювати всі регіони України, то найбільше мусульман нині на окупованому півострові.
Друга за розміром етнічна група — казанські (волзькі) татари, що живуть на Донбасі понад століття, й Україна — єдина країна, що з нею вони себе пов’язують.
1944 року кримських татар, а також мусульман Західної та Південної України більшовики депортували до Сибіру та Середньої Азії, проголосивши, що «ісламу в УРСР нема». Татари Донбасу та мусульмани, що приїздили з союзних республік, мусили практикувати свою релігію підпільно. Утім, як інші релігійні громади. Саме тому, хоч Іслам має тисячолітню історію на теренах України, пересічні українці знають про мусульман зовсім небагато, а дехто взагалі вважає, що українські мусульмани — це здебільшого іммігранти.
В українській уммі є чимало етнічних українців і росіян, що прийшли до Ісламу у зрілому віці або народилися в мусульманських сім’ях. Певну частину становлять вихідці з колишніх радянських республік, що свого часу прибули до України на навчання, службу в армії, «за розподілом» і пустили тут коріння. Є й вихідці з арабських, африканських країн та з Південно-Східної Азії, що оселилися в Україні вже за незалежности. У цей період до України не припиняли прибувати й мусульмани з колишніх союзних республік — переважно до родичів або для роботи в міжнародних компаніях.
Український феномен полягає в тому, що нині дві третини мусульман України живуть на непідконтрольних територіях. За оцінкою муфтія Саіда Ісмагілова, в Україні близько 1 млн мусульман і щонайменше 700 тисяч із них — на окупованих територіях Криму й Донбасу. Відповідно й найбільше мусульманських інституцій — навчальних закладів, мечетей, громад — саме в Криму й на Донбасі.
У сунітському Ісламі, що домінує на теренах України, історично не сформувалася адміністративна система, подібна до католицької чи православних церков, тож цілком природно, що українські мусульмани згуртовані навколо багатьох релігійних центрів.
Уже в 1990-х роках, після репатріації кримських татар, засновано ДУМ Криму (1991). Пізніше з’явилися інші структури, зокрема Духовне управління мусульман України з центром у Києві (1992) та Духовний центр мусульман України з осередком у Донецьку (1994).
1997 року заснована Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Альраід». 2007 року в Києві представники татарської громади зареєстрували організацію з назвою «Київський муфтіят», а 2008 року в Києві створено Духовне управління мусульман України «Умма».
Від 2000-х років у Криму та інших частинах України з’явилися автономні мусульманські об’єднання, пов’язані, зокрема, з діяльністю «Ісламської партії визволення» (Хізб ут-Тахрір аль-Іслямі), соціально активним мусульманським традиціоналізмом (салафія) та шиїзмом (центр «Бейт аз-Загра» в Луганську). Також є певна кількість незалежних релігійних громад поміркованих сунітів, що їхня діяльність обмежена власним населеним пунктом.
Таким чином, більшість перерахованих об’єднань, частина з яких 2009 року утворила Раду духовних управлінь і центрів мусульман України, орієнтується на класичну для постімперського простору організаційну форму. Утім за сучасних умов демократичного чи принаймні близького до демократичного розвитку релігійного середовища саме поняття «духовне управління» має чимало інституційно нових елементів і тільки частково повторює історично успадковану структуру. Не можна не відзначити й того, що всі найбільші мусульманські об’єднання України, як і автономні громади, крім, звісно, шиїтів, належать до сунізму, тож інституційні відмінності, здається, не спричиняють доктринальних суперечок. Насправді кожна релігійна організація сама обирає пріоритетні напрями діяльности (будівництво мечетей, соціальна робота, розвиток освіти), залучає спонсорські кошти, організовує зв’язок із закордонними одновірцями. Релігійно-правова практика сунітського Ісламу в принципі виключає наявність духівництва чи когось, подібного до християнського папи, патріарха. Множинність мусульманських громад за умов світської держави — цілком природне явище.
ДУМ Криму (Qırım Musulmanları Diniy İdaresi) з 2016 року переживає період «двоїстости». Річ у тім, що на момент окупації Криму Росією муфтієм був Еміралі Аблаєв, що перейшов на бік окупанта й далі обіймає цю посаду в новоствореній централізованій релігійній організації — Духовному управлінні мусульман республіки Крим (ЦРО ДУМК). Своєю чергою, 19 листопада 2016 року ДУМ Криму після дворічної перерви продовжило свою діяльність на території України на чолі з новим муфтієм — Айдером Рустемовим.
Також 2014 року після початку російської окупації вимушені переселенці-мусульмани зареєстрували Асоціацію мусульман України (АМУ). Ця громадська організація об’єднує послідовників Ісламу різних національностей — українців, кримських татар, азербайджанців, арабів, турків, пакистанців, афганців, — що переймаються долею своїх народів та України.
5 грудня 2016 року більшість мусульманських об’єднань підписали «Хартію мусульман України» — документ, що декларує принципи, за якими мусульманські організації будуватимуть стосунки між собою, та ставлення українських мусульманських громад до української держави, законів, мови, культури та інших соціально важливих питань.
11 грудня 2017 року 37 мусульманських організацій та об’єднань підписали «Соціальну концепцію мусульман України», що стала певним продовженням «Хартії мусульман України» та докладно тлумачить позицію українських мусульманських організацій у соціальних питаннях (Іслам і медицина, Іслам і торгівля, Іслам і освіта тощо), що турбують вірних і вимагають пояснення.
