В ім’я пам’яті загиблих, заради захисту живих

9

На Майдані Незалежності близько двох сотень людей зібралися на акцію пам'яті і консолідації патріотів України з ДонбасуУ неділю, 13 березня, о 15:00 на Майдані Незалежності в Києві (під стелою) відбулася акція Пам'яті і консолідації патріотів України з Донбасу "В ім'я пам'яті загиблих, заради захисту живих".

У цей день вихідці з Луганщини та Донеччини, для яких Донбас — це завжди Україна, згадували своїх друзів, близьких, побратимів, які віддали життя за українську незалежність і територіальну цілісність. Серед близько 200 присутніх на мітингу були й мусульмани, яких багато з-поміж вимушених переселенців з Донецької та Луганської областей. Зауважимо, що муфтій ДУМУ “Умма” Саід Ісмагілов — теж донеччанин, який був вимушений переїхати на підконтрольну Україні територію тільки тоді, коли через  проукраїнську позицію подальше зволікання з від’їздом могло коштувати йому не лише свободи, а й життя.

Згадують загиблих патріотів, які віддали життя за територіальну цілісність УкраїниУчасники акції заспівали гімн, а потім вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

Потім переселенці рушили до Алеї Небесної Сотні. У руках, окрім квітів, тримали державний прапор та світлини загиблих земляків. Захід приурочили до другої річниці подій на майдані у Донецьку. Переселенці згадують: того дня два роки тому внаслідок сутички з проросійськими активістами загинули мирні мешканці. Коли терпіти окупантів не стало сили, люди виїхали до мирної України. Кажуть, мріють повернутися додому, утім, лише на український Донбас.

В ім'я пам'яті загиблих, заради захисту живихШейх поділився своїми спогадами про події дворічної давнини і думкою з приводу того, чому це стало можливим:

— 13 березня 2014 року стало остаточно зрозуміло, що це вже не гра регіоналів у сепаратизм, а початок справжнього терору. За тиждень після масового мітингу на центральному майдані Донецька тисячі донеччан знову вийшли сказати, що Донецьк — це Україна. Поки увага центральної влади була зайнята  зухвалим захопленням Криму, натовпи гопників в Донецьку відчули себе зовсім безкарно. Ведені своїми кураторами, вони прийшли вбивати.

Вечір 13 березня спочатку був схожий на мітинг тижневої давнини: гімн України, молитва за мир, ми з українськими прапорами, у нас через кордон жбурляють яйцями, фаєрами і камінням. Здавалося, в результаті розійдемося, як і минулого разу: донеччани по домівках, гопники — в автобуси на Ростов та інші райончики,  звідки їх організовано звезли. Коли заспівали гімн і начебто захід оголосили завершеним, ми групою близько 20 осіб пішли з площі в бік Міністерства вугільної промисловості, тому що там були припарковані наші автівки. Ми й гадки не мали, що в цей самий час на площі розпочнеться страшне місиво. Чоловіки, яких на початку мітингу представили як самооборону нашого заходу, прикривали від гопників нашу сторону площі, поки донеччани розходилися по домівках. У цей час кордон міліції і ВВшників розступився, утворивши коридор сепаратистам для атаки на патріотів.

...Те, що починалося з насильства і вбивств, просто не здатне вирости в щось світле, людяне і справедливе. На зраді, крові і вбивствах не побудуєш щасливу "молоду республіку". Мені дивно, як частина людей на окупованих територіях досі вірить в якесь світле майбутнє під прапором похоронних забарвлень. Невже ще не зрозуміли, що стали навіть не сірою невизнаною зоною, а чорною дірою, яка  поглинає будь-яке світло? Там немає майбутнього, там терор 37 року, доноси і натовпи родичів під в'язницями з продуктами. Ось чим закінчується запрошення військ ворога на свою землю. Ми тоді намагалися сказати слово українського Донбасу. За це і загинули хлопці 13 березня 2014 року ввечері на площі в Донецьку, — говорить Саід Ісмагілов.