Суспільство мовчить про те, про що слід кричати: дискусія на презентації стрічки «А що таке любов?»
12 липня на території Михайлівського Золотоверхого чоловічого монастиря (Київ) відбувся показ фільма «А що таке любов?» — кінострічки, що порушує непросту тему проблем, що з ними стикаються діти-сироти, вихованці державних інституцій. Зокрема, порівнює український досвід із досвідом інших країн: так можна не тільки краще зрозуміти проблеми сирітства, а й запозичити успішні способи їхнього розв’язання. Фільм презентували автори, Леонід Канфер і Юлія Козиряцька, що після перегляду взяли участь у панельній дискусії з представниками релігійних організацій, громадського сектору та дипкорпусу. Від ДУМУ «Умма» участь в обговоренні взяв Тарик Сархан.
Пояснюючи назву своєї роботи, автори зазначають, що любов дає відчуття безпеки, а за її відсутности це почуття замінюється страхом. Любов, недоотримана в дитинстві, потім, у дорослому житті, нерідко виливається у велику кривду. Також Леонід Канфер убачає кореляцію між рівнем релігійности суспільства та ставленням у ньому до сиріт — як біологічних, так і соціальних. За його спостереженнями, найчастіше саме релігійні люди приймають сиріт у свої сім’ї. Особливо це видно на прикладі всиновлення дітей з інвалідністю.
Тарик Сархан, частий гість у кількох сиротинцях, уважає, що така форма виховання сиріт підриває передусім довіру цих дітей до світу: нові й нові відвідувачі приїздять і від’їздять, так і не ставши для них тими, на кого діти так чекали, тобто людьми, що приїхали забрати їх додому.
З ним згоден Уповноважений із захисту прав дітей Микола Кулеба. Він думає, що інтернат взагалі не місце, де має жити й виховуватися дитина, бо жоден заклад ніколи не зможе замінити сім’ю. Інституційне виховання ламає дітей, руйнує їхнє сприйняття соціальних зв’язків — вони не мають перед очима прикладу, щоб на нього орієнтуватися.
Пан Канфер, своєю чергою, зазначає, що для докорінних змін системи має змінитися саме суспільство: передусім позбутися байдужости до страждань беззахисних. Надто в питаннях сексуального насильства щодо дітей, адже його зазнають не лише вихованці сиротинців, а й діти з так званих проблемних сімей: їм нікуди піти, вони не вірять, що їм хтось допоможе, й відчуття безвиході через це стає ще гострішим. Для дітей, що зазнали насильства, ще важче відповісти на питання, що таке любов — хоча б собі.
