«Ми бачимо, до чого призводить мовчання релігійних лідерів», — Саід Ісмагілов на симпозіумі на честь Андрея Шептицького

Муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов радо відгукнувся на запрошення взяти участь у міжнародному науковому симпозіумі з нагоди 150-ліття від дня народження Митрополита Андрея Шептицького, а його виступ про роль релігійних діячів у суспільному житті присутні зустріли бурхливими оплесками.

Науковий захід, що розпочався у Львові 30 жовтня, організовано спільними зусиллями Українського католицького університету (УКУ), Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка», Інституту Андрея Шептицького (Канада), Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, Фундації «Андрей», Львівського музею історії релігії та Центрального державного архіву закордонної україніки.

Подаємо виступ муфтія на круглому столі, присвяченому погляду церков і релігійних спільнот на діяльність і постать Андрея Шептицького:

«Мир вам і милість Божа! Вітаю вас і дякую за запрошення бути присутнім на цій визначній події — на вшануванні духовної спадщини великого митрополита.

Християни й мусульмани здавна жили на українській землі поряд, і стосунки між ними були не такі жахливі, як це стверджувала офіційна радянська пропаганда. Християни й мусульмани України вміли поважати одне одного, спільно боротися за свою батьківщину та співчувати трагедіям своїх сусідів.

Так, 1944 року трагедія спіткала українських мусульман: навесні увесь кримськотатарський народ було виселено з рідної землі. Цієї таки осені непоправної втрати зазнали українські християни: помер митрополит Андрей Шептицький. Протягом двох наступних років церкву, що в неї митрополит поклав свою душу, було піддано страшним репресіям, аж до формального розпуску (фактично заборони) на примусовому соборі 1946 року.

Українська земля об’єдналася під однією владою, як він і передбачав, але це об’єднання призвело до жахливих утисків українців радянською владою, утисків і греко-католиків і мусульман, що на довгі десятиліття були позбавлені права визнавати свою віру. Як греко-католицька церква перебувала в на нелегальному становищі, так само й релігійне життя всіх мусульман України перебувало в підпіллі, і в цьому ми дуже подібні.

Сьогодні, коли нашу країну знову роздирають зовнішні та внутрішні вороги, нас мають надихати словами Андрея Шептицього: «Не потоком шумних і галасливих фраз, але тихою й нестомною працею любити Україну».

Українці мають розуміти дві важливі речі. По-перше — і це важливо — саме тепер справжній патріотизм не потебує підтвердження рекламою, білбордами, крикливою позицією. Справжній патріотизм є анонімний і не прагне публічної подяки. Справжній патріотизм — завжди робити те, що маєш, те, що наказав робити Всевишній Господь, і до чого закликає сумління.

Митрополит Андрей є добрий приклад самопожертви для всіх нас. Захищаючи нужденних під час війни, сприяючи розвиткові українського мистецтва, культури й водночас залишаючись релігійною людиною, він — дуже високий взірець духовності й любові до своєї Батьківщини.

І по-друге — це актуально завжди — ми не повинні чекати від когось, що він працюватиме замість нас, робитиме наше життя кращим без жодних наших зусиль. Вірні сказати: «А як же Господь? Чи нам покладатися на Нього, чекати допомоги?» — Безумовно, але щодня маємо докладати максимум зусиль, удосконалюючи себе й світу довкола, щоби Всевишній Господь побачив наше прагнення й допоміг нам, а не працював замість нас.

Чимало релігійних діячів сьогодні ховається від справжнього життя, кажучи: «Ми будемо молитися, а те, що коїться поза стінами церков або мечетей, нас не обходить». Я вважаю, що обходить. Релігійні діячі нині мають спитати себе, чи готові вони пожертвувати навіть не життям, а бодай чимось, щоби вийти з зони комфорту, нагадавши про Божу волю й політикам, і звичайним громадянам?

На прикладі наших російських сусідів ми бачимо, до чого призводить мовчання релігійних лідерів. Народ і його керманичі втрачають почуття людяності, але ж людина має вроджену любов до інших людей і покору Богові.

Проте ми бачимо приклад деяких українських релігійних діячів, що не кажуть ані слова в ситуації, коли мовчати — злочин, коли треба денно і нощно молитися за Україну, допомагати нашій державі, її захисникам та всім нужденним.

Ми бачимо байдужість і водночас не бачимо реальних справ, піклування про життя тих, хто йде за релігійними діячами — як серед християн, так, на жаль, і серед мусульман. Але справжні пастирі свого народу мають дбати про нього. Не лише про тих, хто ходить до їхньої церкви чи мечеті, але й про тих, хто сьогодні потребує допомоги, про незахищені верстви нашого суспільства.

Треба навіть передбачати, хто потребуватиме допомоги завтра — і вже сьогодні допомогти, щоби потім усім нам бути вільними членами суспільства. І тим воякам, що захищають нашу землю, і біженцям, що втратили дім, роботу, спокійне життя. Не можна забувати про нужденних, і не можна сподіватися, що хтось прийде і зробить це все замість нас. Ми повинні ставати до роботи, покращувати життя своє та наших близьких, а нам близький увесь народ України, від Ужгорода до Луганська, від Рівного до Сімферополя. І в цьому митрополит Андрей Шептицький також є для нас приклад, бо він не розділяв земляків за походженням, світоглядом і реєстрацією і невтомно працював заради мирного чесного життя всіх, хто хотів жити на українській землі.

Митрополит Андрей закликав українців жити за Божими законами, за принципами справедливості й солідарності, закликав дбати про нужденних, ділитися з бідними та гуртуватися: гуртуватися навколо спільної мови, спільного минулого й, головно, навколо спільного майбутнього.

Солідарність має перетнути межі класової, конфесійної, професійної чи іншої ідентичності. Солідарність — це не політичний заклик на передвиборчих рекламних щитах, але великий принцип християнської віри, і вона покликана зміцнити громаду на засадах любові, взаємоповаги, бажанні допомогти одне одному. У нас, мусульман, — так само. Це те, що християни називають церква, а ми, мусульмани, називаємо умма — тобто, єдина спільнота.

Мусульмани так само покладаються на допомогу Всевишнього та дбають про тих, хто поряд з ними — не лише про братів за вірою. Коли мусульманин бере на себе відповідальність за суспільний добробут, він має дбати й про людей іншої віри, що довірилися йому, — це приклад пророка Мухаммада (мир йому і благословення), що обстоював права людей іншої віри як володар і суддя.

Солідарність і піклування одне про одного роблять із роз’єднаних українців справжню й сильну політичну націю, що матиме Боже благословення, якщо додержуватиме Божого закону й прикладу праведників. Митрополит Андрей Шептицький якраз із з таких праведників, що показував українцям, як треба жити в час тяжких випробувань!»

Нагадаємо, львівський симпозіум, що проходив до 1 листопада, зібрав провідних науковців, що тривалий час досліджують різні напрями діяльності митрополита Андрея Шептицького, а також представників УГКЦ, православної, Вірменської апостольської церков, юдейської та мусульманської спільнот. Від імені ДУМУ «Умма» участь у заході взяв муфтій Саід Ісмагілов.

Життя й діяльності митрополита обговорювали відомі науковці і духовні особи: Петро Галадза, Андрій Чировський, Іван Дацько та Мирослав Татарин, Доктор Юрій Авакумов та Зиновій Свереда.

На урочистому відкритті симпозіуму присутні стоячи вітали єпископа Української Греко-католицької церкви Любомира (Гузара), котрий наголосив, що вважати Шептицького за суто релігійного діяча — хибне уявлення. Попри те, що митрополит Андрей піклувалася про душі людей у найширшому розумінні, він переймався долею людей у різних царинах, отже про нього можна говорити як про державника.

Під час конференції відбувся круглий стіл «Андрей Шептицький: погляд церков і релігійних спільнот у світі», презентація виданих творів митрополита. Окрім того, учасники симпозіуму ознайомилися з експозицією Національного музею у Львові, закладеного Шептицьким.