«Успіх вербувальників ІДІЛ криється в умінні загравати з «поколінням Facebook» — учасники міжнародної конференції
26 листопада відбулася міжнародна науково-практична конференція, присвяченій феномену «ІДІЛ» — виникненню й розвиткові цього утворення та новим трендам. У заході взяв участь і голова правління ДУМУ «Умма» Іслям Гімадутін, котрий сказав, що дещо романтична й близька кожному мусульманинові назва «ісламська держава» використовується людьми, що їхні дії та ідеї далекі від ісламських принципів, і погодився з представником громадської організації «Арабський Дім» Джабером Закарією в тому, що це утворення — не ісламське і це не держава.
Цікавий аналіз причин соціальної привабливості «ІДІЛ» для молоді запропонувала доцент кафедри мов Близького й Середнього Сходу Київського національного лінгвістичного університету Наталя Пророченко, яка відзначила, що вербувальникам організації вдається завоювати довіру навіть освічених людей.
«Приголомшують мобілізаційні ресурси „ІД“ з погляду охоплення географії та розмаїття соціальних груп, котрі або самі беруть долучаються до цього об’єднання, або симпатизують йому. Зокрема це стосується нащадків цілком респектабельних родин із зовсім немусульманських країн, таких як Велика Британія чи Росія — узяти хоч би сумнозвісну Варвару Караулову, дівчину з філософською освітою та знанням п’ятьох мов». [...]
«У контексті цих мобілізаційних ресурсів звернімо увагу на два чинники. Передусім, мабуть, соціальна привабливість „ІД“ (ідеться про тенденцію в регіоні, нехай і не панівну), пов’язана з тим, що „ІД“ на рівні риторики, ба більше, самої назви, подає себе саме як проект створення держави й суспільства на основі ісламської традиції — а багато людей автоматично ототожнюють це з засадами соціальної справедливості, рівності, чесного правителя, ісламської демократії. Певна ефективність організації соціально-економічного життя на територіях, підконтрольних „ІДІЛ“ (звісно, у порівнянні з хаосом і цілковитою відсутністю правил на суміжних територіях) можливо якимось чином спрацьовує».
«Водночас я би хотіла звернути на те, що цей феномен — „ІДІЛ“ — розвиває і розширює свою соціальну базу за умов, коли в цілому світі спостерігаємо тенденцію так званої суверенізації особистості. [...] „ІДІЛ“, на мою думку, актуалізує питання про таке собі ідейне альтернативне смислове наповнення суспільного буття, котре було би привабливим і зрозумілим для молодих людей — для „покоління Facebook“, скажімо так».
