Що таке «гарем», і чому чоловікам-семінаристам туди не можна

За два тижні після візиту муфтія Саіда Ісмагілова до Київської православної богословської академії з лекцією про основи Ісламу, інша група семінаристів (студенти II–III курсів) побувала з візитом в Ісламському культурному центрі Києва. Нагадаємо, ініціатива звернутися в межах курсу релігієзнавства по лекції про Іслам до самих мусульман належить професорові Олександрові Сагану.

Шейх Саід прочитав коротку лекцію про історію та сучасний стан цілої української мусульманської громади, про відносини мусульманських релігійних громад із державою.

Наприклад, для багатьох стало відкриттям, що перші мечеті з’явилися на теренах України ще в ХІ ст., що в новітні часи найбільше послідовників Ісламу — на Донбасі та в Криму, а найбільшої скрути мусульмани зазнали після депортації 1944 року, коли радянська влада вважала, що разом з останнім кримським татарином Іслам покинув УРСР, тож релігійну практику мусульман іншого етнічного походження фактично загнали в підпілля, а відродження перерваної традиції розпочалося лише за часів самостійної України.

Муфтій відповів на питання гостей (про єрархію мусульманського духівництва, поминальні обряди, етнічний склад української мусульманської громади тощо), а також запропонував екскурсію Ісламським культурним центром, заразом спростувавши ще один міф про мусульман:

— Ось це, можна сказати, — гарем. Європейці чомусь думають, що гарем — то така в’язниця для невільниць-наложниць, але насправді гарем — це просто жіноча частина дому чи приміщення, і чужим чоловікам сюди заходити не можна, бо там жінки можуть бути вбрані по-домашньому, не такі закриті. Щодо нашого центру, то класичному визначенню гарему відповідає жіночий зал мечеті, а також жіночий відділ, де жінки можуть відпочивати, годувати груддю дітей; там є фітнес-зала, медичний кабінет, перукарня… Я радо покажу вам усі куточки нашого Центру, але туди провести вас не можу.