Павло Федосов: «Проблемою є те, що досі законодавчо не врегульовано діяльність капеланів у медичній сфері»
На базі Дніпровської духовної семінарії Православної Церкви України за сприяння організації «Елеос-Україна» 12 серпня відбулася перша конференція Дніпропетровської регіональної організації капеланів у медичній сфері та семінар «Позитивна віра: активізація релігійних громад та організацій для подолання стигми й дискримінації людей з ВІЛ та туберкульозом».
На конференцію прибули представники православних церков, ПЦУ та УПЦ, протестанти й мусульмани — представники Духовного управління мусульман України «Умма». Семінар із проблематики ВІЛ/СНІД провів о. Тарас Злиденний (ПЦУ), що є головним лікарем одного з обласних комунальних медичних закладів у Сумах.
Крім обговорення надання душпастирської опіки ВІЛ-інфікованим особам і хворим на СНІД, питань подолання стигматизації — запобігання негативного ставлення до інфікованих і хворих, навішування ярликів — йшлося й про легалізацію медичного капеланства, юридичні підстави для надання кваліфікованої духовної допомоги та потребу відповідної освіти осіб, що її надають. Особливу увагу приділили дотриманню прав пацієнтів і повазі до релігійних переконань кожного з них.
Голова релігійної громади мусульман «Відродження» м. Дніпро Павло Федосов, учасник конференції, нагадав, що установчі збори Дніпровського, вже третього в Україні, підрозділу ГО «Асоціація капеланів в охороні здоров'я України» (міжконфесійної професійної асоціації, що сприяє запровадженню та розвитку інституту капеланства в галузі охорони здоров'я та медико-соціального захисту. — Ред.), відбулися 21 липня цього року у стінах Дніпропетровської обласної держадміністрації, а нинішня зустріч — уже робоча:
— Не так давно відбулись установчі збори регіонального представництва ГО «Асоціація капеланів в охороні здоров'я України», було ухвалено рішення, що до неї ввійдуть представники церков і релігійних організацій Дніпропетровської области, які офіційно діють і мають бажання надавати допомогу пацієнтам медзакладів. Звісно, не медичну, а духовну, релігійну, психологічну. Це стосується й допомоги паліативним пацієнтам, які, мабуть, більше за інших потребують капеланської допомоги та опіки. І ось сьогодні відбулася перша робоча зустріч членів регіонального представництва. Центральною темою стала проблематика ВІЛ-СНІДу та туберкульозу, її соціальні виміри, можливості релігійних організацій у профілактиці та протидії поширення ВІЛ-інфекції, а також протидії такому явищу, як стигматизація пацієнтів з ВІЛ/СНІД, коли інфікована або хвора людина піддається цькуванню та дискримінації <…> Приділено увагу було й питанням таємниці, морально-етичним питанням у спілкуванні з пацієнтом, його родичами чи оточенням; ми розглядали конкретні приклади, коли про статус людини дізнавалося оточення — наприклад, на роботі, на службі чи у специфічних «закритих» спільнотах пенітенціарних закладів, і проблеми, що виникають у цієї людини.
За словами пана Павла, однією з найгостріших проблем, що обговорювали на конференції, є те, що досі законодавчо не врегульовано діяльність капеланів у медичній галузі:
— Найбільша проблема — це те, що капеланської служби в медичній сфері формально не існує. У 2016 році відповідний законопроєкт подавали до Верховної Ради, але його не ухвалили, й дотепер капеланське служіння в медзакладах, робота з пацієнтами відбуваються на громадських засадах. І через це лікувально-профілактичні заклади на власний розсуд можуть не надавати медичним капеланам доступу до пацієнтів, не дозволяють їм здійснювати своє служіння. Тож нині дуже гостро постала потреба легалізації медичних капеланів, законодавчого оформлення цього руху в Україні.
