0

Чи суперечать вибори релігії?

20_mainНапередодні виборів щоразу перед мусульманами постає питання: «Чи йти на вибори?». У когось це питання може бути викликане причинами доцільності й перспективи змін. В іншої ж частини мусульман воно частіше пов’язане з поняттям виборів як таких, адже серед них побутує думка, що вибори суперечать релігії. А також якщо ще й кандидат не є мусульманином, це вже майже гарантія неучасті. У цій статті я хотів би торкнутися саме релігійного аспекту, і розглянути деякі розповсюджені серед мусульман аргументи, що спонукають їх не брати участі в обранні урядів країн, у яких вони самі й проживають. Отже:

1. Заборонена участь у структурах, котрі вигадані людьми (демократія — атеїстична система, вигадана невірними).

Прихильники даного правила здебільшого спираються на 40 аят сури «Юсуф», зміст якого: «Рішення належить лише Аллагові». Відповідно, згідно з думкою мусульман цієї групи, структура виборів та усі можливі демократичні інститути — вигадка людини, а не
рішення Аллага. Оскільки рішення належить Аллагові, то самій людині, не сприраючись на якісь вказівки Шаріату, забороняється створювати нові системи управління (прийняття рішень), а потрібно обмежитись тим, що було в часи Пророка (мир йому й благословення) та його сподвижників.

Звісно ж суто теоретично важко не погодитися з ходом думки. Оскільки рішення належить Аллагові, то ми не маємо права робити якісь доленосні рішення, не звертаючись до Шаріату. В Шаріаті демократія, вибори і т.д. не згадуються, а отже ми усе це відкидаємо. Однак, при детальному розгляді ми бачимо, що Шаріат встановив загальні рамки, а деякі конкретні аспекти полишив за людьми. Є декілька прикладів. Наприклад, кожен з чотирьох халіфів був обраний по-своєму. Абу Бакра обрала група з-поміж мусульман, а потім усі інші принесли йому присягу. Умара призначив сам Абу Бакр, попередньо отримавши на це згоду мусульман. Усмана обрала колегія з десяти чоловік, призначених Умаром. Що стосується Алі, то стати правителем від нього вимагали мешканці Медіни, після вбивства Усмана. Він прийняв їхню пропозицію, і вони усі йому присягнули. Таким чином, ми бачимо, що у призначенні усіх чотирьох праведних
халіфів народ відігравав важливу роль. У той же час процес вибору правителя у всіх чотирьох випадках відрізнявся. Висновок — важливим є не сам механізм вибору, а те, щоби кандидата підтримував народ. Важливо зазначити, що жоден з чотирьох вищеперерахованих методів вибору правителя не описаний (у повному своєму обсязі) в Корані чи Сунні. Тобто, це був іджтіхад сподвижників, базований на загальних принципах Шаріату. І якщо демократія на сьогодні виконує цю функцію, то немає нічого
забороненого в тому, щоби застосувати її у процесі вибору правителя.

2. Демократія має на увазі гріховність та розпусту, а отже забороняється її підтримувати.

Такий стереотип склався у людей через те, що у деяких країнах, котрі практикують демократію та свободу вибору, розповсюджені такі гріхи, як перелюб, вживання алкоголю, відсотки і т.д. Вважається, що ці гріхи розповсюдились з причини свободи й демократії, а якщо так, то не потрібна нам така свобода й така демократія. Частково, прибічники цього підходу мають рацію, але вони забувають про одну важливу істину.
Демократія відображає стан того чи іншого суспільства. Якщо суспільство схильне до гріхів, то це виявиться (через демократію) у гріховних законах. Якщо ж суспільство схильне до хорошого, до моральності та цнотливості, то через цю саму демократію й
парламентську систему будуть прийняті закони, котрі зберігають вищезгадані цінності.
Наведемо практичний приклад. Проституція в Норвегії є забороненою з 2009 року, заборонені також звідництво й сплата за послуги повій. У той же час, у Греції проституція є абсолютно легальною, навіть більше, вона регулюється державою. І це при тому, що
обидві ці країни є демократичними, і закони в них приймаються через парламент, обраний прямим голосуванням. Таких прикладів можна наводити багато. Стає зрозумілим, що чим більше у демократичній системі високоморальних, релігійних та порядних людей,
тим правильнішими будуть закони, які будуть прийняті шляхом цієї системи. І звичайно ж, якщо люди, наділені вищеперерахованими якостями, усунуться від неї й полишать її негідним та корумпованим, можливо навіть аморальним та безбожним людям, то й закони
відповідно будуть усе гіршими й гіршими. Висновок — демократія, це не збірка законів, а система, що відбиває духовний стан суспільства.

3. Закони, прийняті парламентами, обраними шляхом демократичних виборів, дуже часто суперечать конкретним приписам шаріату.

Хотілося б звернути увагу на те, що Іслам не має на меті виконання конкретно того чи іншого припису. Іншими словами, відрубування руки, наприклад, не наказане заради самого відрубування руки, але цей припис існує заради досягнення певного рівня безпеки
й протидії крадіжкам. Вчені сформулювали п’ять принципів, заради захисту яких й існують закони Шаріату. А це: 1) збереження розуму. 2) Збереження релігії. 3) Збереження життя. 4) Збереження майна. 5) Збереження нащадків (честі). Якщо у тій чи іншій ситуації
конкретні шаріатські приписи (як вищезгадане відрубування руки) не призводять до збереження майна, наприклад, то вони можуть бути тимчасово скасованими. Це чітко видно з того, як повів себе Умар у рік голоду (аму рамада), коли мусульмани переживали
великі труднощі зі здобуттям харчування, а тому багато з них були змушені тією чи іншою мірою красти чуже. У такій ситуації Умар тимчасово скасував покарання за крадіжку. Пояснюючи своє рішення, він сказав: «Не відрубується рука у голодний рік».
Отже Умар дивися на сутність приписів, і не обмежувався буквальним виконанням, коли бачив, що виконання не призводить до бажаного результату.Так само і в наш час, якщо ввести в суспільстві, яке досить довго прожило в атеїзмі та безбожництві (як посткомуністичні суспільства, наприклад) закони Шаріату, то це не призведе до бажаних результатів і збереження п’яти згаданих вище речей, а навіть навпаки потягне за собою хитання й проблеми, які безпосередньо ставлять їх під загрозу.

Окрім того, що частина законів належить до сфери афв (тобто, ті питання, про які Шаріат промовчав). Наприклад, правила дорожнього руху, плани доріг, кількість років навчання у школі, університеті, економічні пріоритети, кількість та назви міністерств і багато
чого з тих питань, які безпосередньо стосуються добробуту мусульман, а інколи, їхньої здатності чи нездатності жити на тій чи іншій території. У той же час, з їх приводу немає прямих вказівок у першоджерелах. У таких випадках немає жодної заборони на розробку правил та законів, що регулюють дані галузі, понад те, інколи це буває конче необхідним (уаджіб), оскільки шаріатське правило проголошує: те, без чого не можна виконати уаджіб (обов’язкове), також є уаджіб (обов’язковим). Наведемо практичний
приклад. Хадж є обов’язком для мусульман. Сьогодні жодна держава не пустить на свою територію іноземця, якщо той не матиме паспорта чи проїзного документа. З цього витікає, що якщо мусульманин хоче здійснити хадж, то повинен мати паспорт. У деяких
країнах видача паспортів є полегшеною, в інших — ускладненою, або ж дорого коштує. Правила паспортних столів також розробляють люди, адже про них нічого не сказано у першоджерелах. Проте, чим чеснішими, відповідальнішими та поряднішими будуть ті, хто
розробляє ці правила, тим простіше буде мусульманам здійснювати хадж, наприклад, і т.д.Існує чимало законів, котрі можуть розробляти люди, і при цьому не суперечити шаріатським приписам. Також деякі закони Шаріату можуть не практикуватися у тій чи
іншій області у той чи інший час через особливу ситуацію, що подібна згаданим нами прикладам з роком голоду та скасуванням виплати закяту немусульманам. А оскільки суспільство не може жити без законів, на місце законів Шаріату, які тимчасово не діють,
потрібно встановити інші закони, що дозволяють максимально захистити людей від різноманітних втрат чи утисків.

4. Демократія — це релігія.

Прибічники даного твердження спираються на згаданий нами раніше аят із сури «Юсуф», що мовить про те, що рішення належить лише Аллагові. Понад те, ніхто не має права називати щось дозволеним, якщо це заборонено Аллагом. Також і навпаки, ніхто не має
права називати дозволене Аллагом забороненим. Прихильники цієї ідеї забувають про одну важливу деталь. Не всі дії, дозволені в
ісламській державі адміністративно, є халяль (дозволеним) у Шаріаті. Наприклад, дозволяється юдеям та християнам, котрі проживають на території ісламської держави, зберігати своє віросповідання. Чи означає це, що за Шаріатом це дозволено, у тому плані,
що за це немає гріха? Звісно ж, ні. Усі мусульмани чудово знають, що Аллаг бажає від усіх прийняття місії останнього з Посланців (мир йому й благословення). Однак, у той же час, ніхто нікого не змушує у примусовій формі міняти релігію, і немає адміністративного
припису, котрий зобов’язує змушувати християн до навернення в Іслам. А від так халяль в Шаріаті й адміністративні настанови ісламської держави не завжди співпадають.
Це відбувається через те, що в Шаріаті виконання певної частини припису зумовлено винятково богобоязливістю людини та її особистим вибором. Наведу простіший приклад. Усі ми чудово знаємо, що споживання алкоголю є категорично забороненим в Ісламі. Однак, кожній, хоч трохи обізнаній з Шаріатом, людині відомо, що ісламська держава не чинить обшуків у будинках, щоби знайти усі алкогольні напої, які там зберігаються та знищити їх. Це не означає, що в ісламській державі алкогольні напої стали халяль, проте
ці приписи належать до тієї категорії, коли неможливо, та й непотрібно, контролювати усе населення, а достатньо лише накласти заборону на перебування у нетверезому стані поза домівкою, що насправді й практикувалося в ісламській державі. Навіть якщо
якийсь парламент прийняв рішення про дозволеність (адміністративну, яка має на увазі відсутність покарання) того чи іншого діяння, це не означає, що члени цього парламенту вважають його халяль за Шаріатом, й беруть на себе функцію Аллага у визначенні халяль
та харам.

5. Який сенс голосувати, якщо усі кандидати немусульмани, а від немусульман не варто очікувати нічого хорошого.

Прибічники цього аргументу спираються на історичний досвід, починаючи з часів Пророка Мухаммада, коли деякі юдейські племена в Медіні снували проти нього інтриги, а потім, продовжуючи хрестовими походами та іншими подібними подіями в історії.
Прибічники даного підходу вважають, що всі немусульмани (зокрема й люди Писання) є однаковими, і не варто чекати від них хоча б чогось хорошого. Всевишній Аллаг говорить: «Серед людей Писання є такий, хто поверне тобі цілий кантар, якщо ти довіриш його йому; але є й такий, хто, якщо ти довіриш йому лише один динар, не поверне його тобі, поки не станеш у нього над душею...» (Коран, 3:75).
З цього аяту чітко видно, що не всі люди Писання однакові, є серед них і благочестиві, є, звісно ж, і грішні.Також спростуванням вищезгаданого аргументу є історія із життєпису Пророка Мухаммада (с.а.с.), коли він звелів групі своїх сподвижників здійснити гіджру в Ефіопію. Як відомо, Ефіопія була християнською країною, понад те, правитель Ефіопії на той момент був релігійною людиною. Однак, Пророк Мухаммад (с.а.с.) вказав саме на цю країну, оскільки знав, що її правитель є справедливим, хоча і не є мусульманином. Це
також підтверджують повідомлення, передані у багатьох книгах з життєпису Пророка Мухаммада (с.а.с.). Це означає, що немусульмани можуть добре ставитися до мусульман, понад те, деякі немусульмани є більш прийнятними для блага мусульман, ніж інші.
Відповідно, мусульмани повинні прагнути бути з тими немусульманами, котрі лояльні по відношенню до них. А один з методів підтримки таких лояльних немусульман — це вибори.
Окрім того, мусульманам у питаннях виборів слід спиратися на деякі шаріатські принципи (правила), а саме:
а) «Коли є два зла, з них обирається те, що є меншим».
Мусульманин завжди повинен прагнути обирати найменше зло, з тих, що є. Навіть якщо припустити, що всі кандидати погані тією чи іншою мірою, потрібно обирати найменш поганого з них. І в цьому, іншаАллаг, благо для мусульман.
б) «Що не можна здійснити повністю, не потрібно залишати повністю».
Зміст цього припису полягає в тому, що навіть якщо я не можу виконати щось бездоганно, чи так, як воно має бути в ідеалі, я не повинен залишати цю справу й відкидати її повністю. Наприклад, не можу робити азан за допомогою динаміків, це не означає, що
потрібно азан як такий відкинути. Можна без мікрофону у дворі прочитати, чи навіть в середині мечеті. Теж саме вибори й законодавство. Підхід мусульманина не повинен бути таким, що коли він не може зробити усю систему досконалою, то він повинен залишити її будь-кому. Тут девізом віруючого мають бути слова пророка Шуайба: «Він сказав: “О мій народе! А що, якщо я спираюся на доказ від мого Господа, і Він дарував мені прекрасну долю? Я не хочу відрізнятися від вас і здійснювати те, що я забороняю робити вам, а хочу лише виправити те, що в моїх силах. Допомагає мені тільки Аллаг. На Нього одного я покладаюся, до Нього одного звертаюся». (Коран, 11:88).
Мусульманин повинен намагатися виправити те, що в його змозі за будь-якої ситуації. А якщо є шанс на те, що той чи інший результат виборів допоможе виправленню на краще хоч чогось, то мусульманин повинен брати у цьому участь. І я вважаю, що мусульмани,
котрі проживають на території України повинні розуміти, що в інших немусульманських країнах мусульманам живеться набагато гірше, через тоталітаризм, нетерпимість та ін.
А ці речі, як ми усі знаємо, пов’язані зокрема й з державним устроєм, і з урядом. Тому пасивність мусульман може призвести до дуже небажаних для них наслідків. Тут ми знаходимо хороший приклад у вигляді Юсуфа, який не дивлячись на те, що система правління у фараонському Єгипті була далекою від ідеалу, можливо навіть відверто суперечила у багатьох аспектах істині, зголосився зберегти ресурси країни у момент посухи, щоб люди не голодували. Саме таким має бути мусульманин — людиною, що створює, а не руйнує. А Аллаг знає краще.

                                                                                                                                                                                                                    Расім Дервішев, імам ІКЦ Київа

Підшито до: Суспільство та культура

Останні записи